Валентина

Валентина була в шлюбі вже 30 років. Двоє прекрасних дітей, донька Тоня та Тіна дорослі та самостійні. Жінка ж залишилася з чоловіком в своєму будинку, який бували з першої цеглини.

Валентина часто згадує, як вони познайомилися з чоловіком, а ще частіше згадувала подругу та її поради. Яка ж вона наївна та дурна була в молоді роки... 

Найкраща, на той час, подруга, завжди повчала молоду дівчину, як потрібно вести себе з чоловіком :

- Валя, ти чи дурна. Ти подарувала йому доньку, стільки ночей не спала, а він каже, що вже час на роботу влаштуватися. Ні, ти повинна бути з дитиною. Він чоловік та батько, от нехай і працює та заробляє, - почала подруга.

- Та ні, це неправильно. Я також хочу піти і працювати, тим паче з донечкою допоможе його мама.

- Будеш дурною якщо підеш.

- Якщо щось трапитися то вийду працювати обов'язково.

Але нічого не траплялося. Роботи не було, знайомі не могли допомогти, чоловік не наполягав, тому декрета відпустка продовжилася. 

- От і добре, - казала подруга, - я рада, що ти зрозуміла як правильно себе вести. Чоловік повинен бути чоловіком, а не предметом меблів. Якщо він не може тебе обеспечити, то навіщо він. 

- Я люблю його, це найголовніше. Він заробляє, нам вистачає, але гроші зайвими ніколи не будуть. 

- Треба ще одна робота. На вихідні. 

- А відпочивати йому коли? Ти що? Ні, однієї досить. Я просто спробую знову зайнятися в'язанням, це хоч якісь гроші. 

І справді. Замовлення були не часті, але були. Роботи не важкі і прибуткові. Це приносило радість дівчині. Але і тут подруга знайшла мінус:

- Ну ти, подруго, даєш. Тобі треба дитиною та собою займатися. Он, дивися, вже лишні кіло є. 

- Та нічого зайвого немає, я повернулася до тієї форми в якій і була, - зображено відповіла Валя. 

- Дивися, бо так швидко чоловіка втратиш. 

- Олю, тобі не здається, що у тебе поради кожного разу тільки то проти мене то, знову, проти мене. У самої то, що доброго в сім'ї? Тільки і можеш, що критикувати. А сама розлучилася. Хочеш щоб і мене це чекало? 

- Ну знаєш, я такого від тебе не чекала,- гримнула подруга і пішла. 

Валентина розуміла, що сказала дуже грубо і образила подругу, але не вважала, що сказала не правду. 

Через рік чоловік Валі очолював фірму в своєму місті. Дружину взяв помічницею, донечка почала відвідувати дитячий садок И ось знову з'явився подруга:

- Привіт подруго, а що це ти не кажеш, що ваші справи пішли вгору? - зустрів на вулиці пару запитала Оля. 

- Та якось часу не було та й ти пропала з нашого життя. 

- Я не пропала. Якщо ти не пам' ятаєш, то ти мене образила в останню нашу зустріч. 

- Ні, я тебе не образила, просто ти не вмієш приймати правду. 

- Ну добре, я тебе зрозуміла. Але знай, я не ображаюся і завжди буду рада допомогти порадою. 

- Ні Олю, дякую, такі поради мені не потрібні, - посміхнулася Валя, взяла чоловіка за руку та попрямували далі по вулиці. 

Поради це добре, але завжди потрібно розуміти, чи з добром вони.