Руслана

Цей день дівчина буде згадувати завжди. Жаль тільки день не приємний. 

- Ало, хто це?

- Руслана? Вибачте за пізній дзвінок. Ми можемо зустрітися?

- Хто вы? Чому нам потрібно зустрітися?

- Ви мене не знаєте, але я знаю вашого батька. Я б дуже хотіла з вами про нього поговорити.

- Про що саме? Хто ви?

- Будь ласка, Ми можемо завтра зустрітися? Я вам все розповім.

- Добре, давайте завтра зустрінемося. Скажіть хоча б як вас зовуть?

- Мене зовуть Ольга. Я вам завтра все розповім. Де вам буде зручно зустрітись?

- Я завтра працюю, на роботі буду до шостої години, тому, якщо ви можете, давайте о сьомій в кафе в Оксамиті, знаєте де це?

- Так так, знаю. Добре, я буду на вас чекати завтра о 7-й годині.

Ольга Поклала трубку, а Руслана ще довго не могла заспокоїтися. Хто це, чому вона хоче поговорити про батька, до речі треба йому буде подзвонити сьогодні.

На роботі хаос. Зателефонувати батькам так і не вийшло. Думки про цю Ольгу не покидали ні на секунду.

Руслана поспішала на зустріч. В голові було стільки думок, але, як виявилося пізніше, вірної не було.

- Привіт, ви Ольга?

- Так, це я, привіт.

- Давайте швиденько поговоримо, без зайвих слів. Хто ви, що вам потрібно від мене і до чого тут мій батько?

- Добре, швидко то швидко. Я ваша сестра.

- Що? Яка сестра?

- Рідна, адже батько у нас один.

- Що ви говорите? Цього не може бути.

- Те ж саме сказав і Олег Петрович, але тест змінив його думку. Ви не думайте, я не буду щось від вас чи вашої сім'ї вимагати. Виховувати мене, без чоловіка, мама вирішила сама, але я завжди хотіла знати, хоча б щось, про тата.

- Як ви дізналися про мене?

- Мама знає всю вашу родину. Але ніколи не хотіла втручатися, навіть коли захворіла. Минулого року вона померла. Я знала про вас, про тебе, і дуже хотіла просто зустрітися.

- Навіщо? Ви думаєте, що ми станемо подругами?

- Ні, звичайно ні. Просто хотіла побачити тебе, поспілкуватися.

- Поспілкуватися? Цікаво про що.

- Про все. Ми сестри , а я завжди мріяла про сестру.

- Мені час йти. Вибачте, але друзями ми не станемо.

- Почекай, давай поговоримо.

- Прощавайте.

Руслана вийшла на свіже повітря, голова закрутился, було важко дихати, але Ользі вона не хотіла показати своє занепокоєння. Рука потяглася в кишеню за телефоном:

- Тату, у тебе є дочка? Як ти міг? А як же ми з мамою?

- Оля була в тебе? От же Уперта.

- Тату, дай мені відповідь.

- Ну а що я можу додати. Це правда.

- Ти можеш приїхати? Нам потрібно поговорити.

- Добре, за годину буду.

Руслана зайшла до квартири і чекала на батька. Було стільки запитань, стільки злості, стільки образи. Але не потрібно поспішати, тато все пояснить. 

Дзвінок і батько був вже на порозі. 

- Розповідай.

- Це було давно. Ще до знайомства з твоєю мамою. Мене відправили у відрядження до Чернігова. Молодий хлопець, нове місто, вирішив прогулятися. Побачив дівчину, вона сиділа сумна і заплакана, підійшов, вирішив пригостити кавою та познайомитися, вона була не проти. Так я і познайомився з Іриною. Виявилося, що вона здала екзамен на три, боялася про це розповісти батькам, адже вони дуже покладали на неї  надії і сподівалася, що вона закінчить інститут навідмінно і вже зовсім скоро буде працювати вчителем, але тепер світила передача. Я її заспокоїв, начебто вона й повеселіла, запросила мене до себе сказала, що батьків немає а їй зараз дуже самотньо і сумно. Ми зайшли до будинку,  було досить затишно, випили кави, поспілкувалися. Я розповів їй про себе, вона про себе та про своїх батьків, про свої захоплення. Потім на наступний день знову зустріч, потім знову знову. І тут мені вже потрібно було їхати додому, адже відрядження закінчувалося. Того вечора вона сказала, що закохалася. Я також хотів їй відповісти взаємністю, але щось мене, наче, стримувало, чи я навіть не знаю як це пояснити. Вона сказала, що буде мене чекати, що кохає, що не хоче відпускати, але я нічого їй не обіцяв тому що в мене не було в планах одружуватись, ще зовсім рано. Ну і не знаю як це вийшло, але того дня ми переспали. Коли я приїхав додому то все було добре. В мене було підвищення, Я був дуже радий цьому. Ми звичайно телефонували один одному, але це були просто дзвінки, я не відчував нічого до Іри і в голові в мене була тільки робота. І ось одного дня, вона мені зателефонувала і сказала, що виходить заміж. Я був, звичайно, здивований тому, що вона говорила, що мене кохає, але був дуже радий тому, що не потрібно ніяковіти на всі ці її зізнання. Я був за неї радий, І після цього ми перестали з нею спілкуватися. Після цього я з нею не спілкувався, не знаходив ніякі контакти, навіть не одного разу був в Чернігові, але не шукав зустрічі. Потім познайомився з твоєю мамою, одруження, народилася ти, це все було для мене щастя та радість. І потім, через 34 роки, я дізнаюсь про те, що мене є ще одна дочка. Для мене це така ж сама новина як і для тебе. Іра Мені взагалі нічого не казала. Вона сказала, що виходить заміж, а як виявилось, вона просто дізналася, що вагітна. Знаючи, що я їй не кохаю, вона вирішила мене обманути і виховувала Олю самостійно. Ти можеш вірити мені можеш не вірити, але я не зраджував твою маму. Найбільше в своєму житті я люблю тебе та маму і мені ніхто ніколи не був потрібен, ти віриш мені?

- Я навіть не знаю, що на це сказати. Зараз мама знає?

- Знає, я розповів одразу ж як зі мною зустрілася Оля.

- Що вона про це думає?

- Нічого, вона все розуміє. Я не можу зрозуміти, чому Оля прийшла до тебе. 

- Вона хоче дружити. 

- Але ти не хочеш... 

- Тату, ти не розумієш? Яка дружба? 

- Але ж вона не винна... 

Руслана мовчала, сказати було нічого. 

Через два роки Руслана вийшла заміж. Навіть не могла повірити, що піймавши букет на весіллі, наблизиться своє одруження. Але Олег наважився.