Поліна

- Ти, як і завжди, мене не розумієш. Чому ти не можеш просто порадіти за мене?

- Доню, як я можу радіти? Він старший за тебе на дванадцять років.

- Мамо, що в цьому такого? Ми кохаємо один одного.

-  Це кохання швидко пройде, ось побачиш.

Поліна вилетіла з будинку матері як навіжена. Вже вдруге розмова не вдається. Як пояснити, що ці стосунки те саме те, про що мріяла дівчина. Петро був уважним, завжди дарував подарунки, приїздив, якщо потрібна була допомога. Так, живе він в іншому місті, але зовсім скоро переїде до дівчини, він обіцяв.

Поліні двадцять років. Працює менеджером в магазині парфумерії вже майже рік. Саме там і познайомилася з Петром. Він обирав подарунок колезі. Поліна допомогла підібрати парфуми і після цього зав'язалося спілкування. Потім чоловік все частіше почав приїздити. Поліна була на сьому небі від щастя. Як же їй пощастило. Вона зустріла кохання там, де навіть, не чекала. Погано одне, мама ніяк не приймала цього. Знайомство відкладалося кожного разу. Петро нічого не казав на цей рахунок. Його задовольняли зустрічі.

Пройшло ще три місяці. Скоро день народження дівчини. В її думках було те, що Петро освідчиться. Та не справдилися мрії. Чоловік подарував годинник. Дівчина не хотіла сваритися, але не вийшло.

Петро весь час відволікався на телефон. То дзвінки то смс. Вони збиралися провести цей день та вечір разом, але... 

- Хто тебе відволікає постійно?

- Не бери в голову, сонце, це по роботі.

- Ты обіцяв сьогодні без роботи.

- Вибач. Все, відкладаю телефон.

Коли Петро пішов за вином, дівчина взяла телефон. В цей час прийшло повідомлення:

" Я чекаю на тебе завтра. Відмови не приймаю. Цілую" 

Поліна так і застигла з телефоном в руці. В цей час зайшов Петро :

- Тебе чекають завтра. Можна дізнатися хто? 

- Чому ти взяла мій телефон? 

- Я запитала! 

Петро нічого не відповів. Просто сів поруч. Почав щось говорити про колишню, яка не дає спокою, але дівчина вже нічого не слухала. Піднялася, зібралася та поїхала до матері. 

Постукавши в двері, стояла мовчки. Мати відкрила двері, без слів все було зрозуміло. Дівчина обняла маму. 

Доню, все пройде. Нічого страшного. З кожним могло статися.

Вперше мама не кричала, не звинувачувала. Поліна була вдома, саме в маминих обіймах - вдома!