Несподіванка

Я б точно забула про цей випадок, якби ми не зустрілись знову. Випадково чи ні - це вже не мені судити.

То було у мій звичайний робочий день незадовго після восьмого березня. Я сиділа собі в салоні і за комп'ютером підбивала підсумки роботи. Записів на сьогодні у мене не було, тож раділа, що ніхто не скандалив і не заважав.

А там і надіялась, що як вдасться виписати премію моїм дівчатам, то й піду собі додому відпочивати.

Ех, нелегко все-таки бути директором! 

Це я раніше заздрила усім керуючим людям, бо ж гадала, що вони нічого аж такого важливого не роблять. Хіба знають велично крокувати по офісу і придиратись до підлеглих, роздавати обов'язки і тоннами випивати ту кляту каву...

Ага, якраз! Всі важливі папери на мені, договір з орендодавцем теж, про закупку техніки та матеріалів відповідаю я, рахунки за світло та воду теж не радують, і якщо виникає якась хоч найменша проблема, мої дівчата біжать до мене...

Ну звісно, я ж керівник, і все знаю...

Тепер от платню їм би підрахувати... Я вже мовчу про те, що на обідню перерву йдуть всі по черзі, окрім мене. А я - наостанок, якщо є час, бо престиж салону та клієнти - завжди в пріоритеті.

Що ж, дивлячись записи та звіти, можу сказати, що за цей період ми чудово попрацювали. Хто б там що не казав, але доглянутою людина має бути завжди.

- Перепрошую, скільки з мене? Ціна стрижки відповідно до прайсу? - допитливо лунає над моїм вухом.

- Так, звісно, не відриваючись від екрану стверджую я. - Любо, що там у нас?

- Фігурна стилізація під "бокс", - відповідає мені перукарка з іншого залу.

Ох, треба було повісити табличку "Не турбувати"... Бо всіх відвідувачів зазвичай розраховували тут, на місці адміністратора, якого у мене поки не було. Та ніхто не скаржився, адже свій справедливий відсоток мої майстрині отримували завжди.

Назвала ціну, і далі все мало б бути по сценарію - "заплатив, попрощався і пішов". Але я чогось підвела голову. Треба було розслабити очі після впливу комп'ютера.

- А... Це ж Ви... Я не помилився, Карино? - відвідувач застигає з портмоне в руках.

- Е-е... Ми знайомі? - дивуюсь у відповідь. Хоча вже знаю, що так. Ні, тільки не зараз... 

Чому це повторюється?

- У мене, бачите, відмінна пам'ять на обличчя, - заявляє з абсолютно серйозним виглядом. - І не знав, що робота бухгалтера настільки спрощена. Хоча, Вам видніше...

Здається, я знову застигла. Нова стрижечка цілком підходить до його стилю та ділового вбрання. Справжній мужчина! За таким, мабуть, як за мурованою стіною...

- Ну, можете вважати це моєю жіночою примхою, - невимушено посміхаюсь.

- Вона полягає в тому, щоб обманювати?

- Та ні, просто так треба було, - розумію, що ховатись у мене вже не вийде. Та й нащо? Час сорому минув. Я просто допомогла Лідії, і все.

Точно не зобов'язана звітувати перед кимось.

- Здається, я зрозумів, - хвилина роздумів для нього не минула даром. - Я очікував, що шефова "Весняної насолоди" спробує вставити мені "палки в колеса", але що це будете саме Ви...

По-моєму, він тільки що розчарувався у всьому жіноцтві. А може, лиш у мені? Не думала тоді про якусь симпатію, хоча здається, іскра була...

- А чим я особлива?

- Ну, скажімо так, я подумав, що Ви не схожа на інших. Недолюблюєте ваше свято, змушені перебувати в чужому місті. Подумав про Вас як інтелігента...

- Сподіваюсь, це була правда з Ваших вуст, хоча мені, якщо чесно, байдуже. Лиш дозволю собі поцікавитись, як там поживає Лідія Василівна? 

- Та звідки мені знати? В гості до неї не ходжу... Хоча чув, що вона збирається реформувати свій заклад. Зараз кафе закрите на ремонтні роботи. А Ви їй хто? Родичка?

- Все одно не повірите, якщо скажу, - поспішила удати загадковість.

- Он як? - його брови зімкнулись в лінію на переніссі.

- В цій історії я абсолютно стороння особа... І не вболіваю ні за кого з вас. Ваші конкурентні війни - лише ваші, - говорила щиро.

Сумніваюсь, що для нього це тепер важливо, та мені все одно. Чомусь тішилась, що запам'ятав мене. Бо я цей день точно залишила у спогадах, до того ж, приємних.

І його тюльпани досі десь валяються у вазі на підвіконні... Але, наскільки знаю, Юля сьогодні прибиратиме, тож вони, як і всі мої сподівання, полетять у смітник.

- Хм, цікаво. А знаєте що? Мабуть, я повинен Вам дякувати. Тож ми тепер квити.

- За що? - не усвідомлюю я. - За те, що мало не зруйнувала Ваш бізнес?

- Та ні, для мене ідея з "Їжею на довіру" уже в минулому. Я йду далі. А от Лідія нехай на власній шкурі випробує всі плюси та мінуси. Тож низький Вам уклін, і бувайте!

Він залишив гроші, і поспішно покинув мій заклад.

- До побачення! - кинула вслід, щоб залишатись ввічливою. Хоча, Роману це було не так і потрібно.

Стрепенулась, і знову уткнулась в розрахунки, попередньо прослідкувавши, що дівчата всі на своїх місцях. Ще пліток мені тільки не вистачало...

Я для них авторитет і повинна підтримувати імідж. А з психологічною допомогою відвідувачам треба зав'язувати. І з чого я вирішила, що маю право лізти людям в душу?

Промовчала б тоді, і не було б ніякого візиту в кафе. Більше ніяких мрій! Маю велику надію, що соромитись більше не доведеться...

Вітаю, любі читачі, із початком весни! 

Маю велику надію на те, що змогла зацікавити Вас цим невеличким текстом) Зараз задумуюсь над повноцінним романом про Карину та інші захопливі пригоди в її перукарському салоні, тож можу сказати, що з цією героїнею ми ще не прощаємось.

Хотіли б почитати про таке? Якщо так, підтримайте роботу відгуками та коментарями, тоді я знатиму, чи варто продовжувати працювати над цією ідеєю)))

Також запрошую до себе на сторіночку♥️ Впевнена, що серед розмаїття творів щось та й знайдете для себе))) Приємного читання та завжди хорошого настрою!