Жінки з Юпітера, чоловіки з холодильника

150: Вона несе 3 сумки — він каже “я тримаю двері”

Вона зайшла в під’їзд.
Одна рука — з сумками.
Інша — теж з сумками.
Ще одна — в уяві, бо не вистачає рук, щоб натиснути ліфт.

А він ішов поруч.
Легкий. Вільний. У нього в руках… нічого.
Бо він — "тримач дверей". Велика місія. Почесна. Безконтактна.

— Тримай двері, будь ласка, — попросила вона.

— Уже! — гордо відповів він, натискаючи ліктем на двері, ніби знешкоджував бомбу.

Вона пройшла. Сумки — на ногах, руках і, здається, в душі.
Він стоїть. З усмішкою героя.

— Ти молодець, — сказала вона, з останніх сил не саркастично.

— Я ж сказав — тримаю двері. Це ж командна робота.

🧠 Переклад побутового геройства:

“Я тримаю двері” = “Я в процесі допомоги, але дистанційно”
“Ти справляєшся” = “Я не втручаюсь”
“Давай разом” = “Я морально з тобою”

— А може ти наступного разу потримаєш сумки, а я — двері?

— О, зміна ролей! Цікаво.

— Так, спробуй побути людиною, яка тягне 8 кг турботи, а не лише натискає ліктем на метал.

Він замовк. І взяв одну сумку. Потім другу.
Здивувався, що вони важчі, ніж здавались із боку.

— Чому ти одразу не сказала, що тобі важко?

— Бо думала, ти сам побачиш.

— Я... побачив. Просто пізно.

— Головне, що не тоді, коли я вже тебе цими сумками кину.

Бо любов — це не тільки “я тримаю двері”.
Це коли ти береш частину ваги. Навіть якщо пізно. Але з розумінням. І з бажанням бути поряд — не лише на вході.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше