148: Вона — сенс. Він — звук повідомлення

Все почалось із вечора, який мав бути їхнім.
Плед. Чай. Серіал, який вона обирала годину.
І він — з телефоном.

— Дивишся? — спитала вона, коли герой уже втретє вмирав і повертався.

— Ага, ага... — відповів він, не відриваючи погляду від екрана. Того, маленького. Де світ — це повідомлення.

Звук: "Блінь"
— Це нічого, — сказав він.
"Блінь"
— Ще хвилинку.
"Блінь"
— Почекай, зараз важливе...

А вона сиділа поруч.
Тиха. Невидима.
І з кожним "блінь" — її серце віддалялось на ще один дюйм.

🧠 Переклад реальності:

“Я поруч” ≠ “Я з тобою”
“Я слухаю” ≠ “Я чую”
“Секунду” = “Ти для мене — друга вкладка”

Вона встала.
— Я піду полежу в іншій кімнаті.

— Чому? — здивувався він, щиро не розуміючи.

— Бо ти з кимось іншим. Я не бачу хто, але точно не я.

— Та я просто відповідав. Там робота... друзі... щось по новинах...

— А я — не новина? Не друг? Не твоя людина, яка хоче тебе тут і зараз, а не після “ще одне повідомлення”?

Він зупинився. Нарешті. І вперше за вечір — подивився в її очі, а не в екран.

— Пробач. Ти — сенс. А я зробив із тебе фоновий режим.

— Я просто хочу бути головним вікном. Не сповіщенням.

Він поклав телефон.
Вимкнув звук.
Притягнув її до себе.
І вперше за вечір — не “агакав”, а слухав.

Бо любов — це не коли ви разом на дивані.
А коли разом — це “тут”, “зараз” і “з тобою”, а не “після ще одного ‘блінь’”.

📌 У наступній главі: “Вона — список покупок, він — одна сосиска”

🔔 Вона — про логіку й знижки. Він — про імпульс. І холодильник — усе запам’ятає.