136: Вона хоче “все разом” — він хоче “трошки свого часу”

— А давай сьогодні все разом! — запропонувала вона зранку, ще навіть не допивши каву. — Сніданок разом, суп разом, прибирання разом. Потім прогулянка. А ввечері — той серіал, де кричать, цілуються й хтось обов’язково втрачає пам’ять.

Він мовчки ковтнув чай. Зробив вигляд, що обдумує.

— А давай… сьогодні трохи окремо?

— Що?! — вона навіть поставила чашку. А вона ніколи не ставила чашку, поки кава не закінчилась.

— Ну, я просто подумав, що хочу побути… ну, сам. Просто трошки.

— Сам? У нас же субота! День спільного життя, супу й “давай разом навіть винести сміття”!

— Я знаю. Але іноді хочеться, щоб мене ніхто не чіпав. Навіть з любов’ю.

Пауза. Драматична. Майже як у серіалі, де втрати пам’яті — кожна друга серія.

— Тобто тобі зі мною... забагато?

— Та ні! Просто ти — чудова. А я — іноді соціально розряджений. Як телефон, у якого 1% і ще 12 відкритих вкладок.

Вона дивилась на нього як на вікно, в яке постукали — але не зайшли.

— А я?

— Ти — в кожній моїй вкладці. Але щоб нормально з тобою взаємодіяти — мені треба перезавантажитись.

Вона засміялась. Трохи сумно, трохи з розумінням.

— І скільки часу тобі треба?

— Ну… годинку. Може, дві. Тиша. Плед. Ніхто не питає “що їмо?”. А потім — знову ти. Повністю. З обіймами й твоїм серіалом.

— Гаразд. Я теж влаштую собі “я-годину”. Іду на шопінг. Без тебе. Без твоїх “навіщо ще одна подушка”.

— Ура. А потім — разом. І я навіть не засну під той серіал!

— Оце вже цікаво. Схоже на змову.

Вони посміхнулись. Кожен — зі свого кута дивану. І кожен — трохи більше “в собі”, але не “віддалено”.

Бо любов — це не коли все тільки разом.
Це коли вмієш бути окремо — і все одно залишатись поруч.

📌 У наступній главі: “Вона планує декор — він каже: ‘І так норм’”
🔔 Вона бачить візію. Він — стіну. Але компроміс можливий, якщо на цій стіні буде щось крім календаря з котом.