Жінки з Юпітера, чоловіки з холодильника

132: Вона каже “проведи мене” — він кидає тапок

— Проведи мене до ванни, — сказала вона, загорнувшись у плед. — Темно, холодно і взагалі я лякаюсь тіней.

— Ти серйозно? Це ж дві кімнати! — відповів він, не відриваючись від серіалу. — Там навіть нічого не стукає.

— Але я ж прошу. Як у дитинстві — “проведи мене, бо страшно”.

— Ну… — він підвівся, узяв тапок і кинув у напрямку ванни. — От. Він тебе охоронятиме.

Вона подивилась на тапок. Потім — на нього. Потім — знову на тапок. З поглядом “ти не пройдеш кастинг на турботу року”.

— Це… було серйозно?

— Ну, він теплий! І мій! Практично оберіг.

— Я просила не захист. Я просила тебе.

Він розгубився. Бо в його світі “страшно” вирішується лампочкою, а не присутністю.

— Добре, — сказав він, встаючи. — Але чесно: я не зрозумів, навіщо. Це ж твоя квартира більше, ніж моя.

— Саме тому. Бо я тут усе контролюю. Але іноді хочу бути просто — не одна.

Він підійшов. Узяв її за плед, як за руку.

— Готова?

— Так. І візьми свій тапок. Він не заміняє тебе.

Вони пройшли до ванни разом.
Ніхто не стукав. Тіней не було. Але тепліше стало однозначно.

Бо любов — це не завжди героїчний вчинок.
Іноді це просто: встати з дивану. І бути поруч, навіть на 12 кроків.

📌 У наступній главі: “Вона змерзла — він пропонує чай, але сам не гріє”
🔔 Вона — з мурашками. Він — з чашкою. Але тепло має бути не лише в напоях.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше