Жінки з Юпітера, чоловіки з холодильника

128: Вона бачить пил — він бачить “світло падає так”

— Подивись на це! — сказала вона, показуючи на полицю.

— Красиво світло падає, — відповів він, милуючись промінцем у пилюці.

— Це не світло. Це ПИЛ. ЙОГО БАЧНО З КОСМОСУ.

Він нахилився ближче. Примружився.
— Ну, трохи... але ж він не кричить. Спокійний собі пил.

— Він не кричить, бо задихається.

Він розгубився. Бо дійсно, світло було гарне. І пил — теж не агресивний. Але її очі вже мали алергію від споглядання.

— Я вчора витирала. А сьогодні — знову.

— Це просто гравітація. І трохи магії. Можливо, це пил з Марсу.

— Ага. А ще він зібрався на тумбі, де ти тримав чашку з позавчорашнім чаєм.

— Вона ще настоювалась...

Пауза. Довга. З підтекстом. Як у фільмі, де герої розуміють, що час змінити сюжет.

— Добре, — сказав він. — Я витру. Але чесно: іноді це світло — як на картині.
— А іноді — як на картині в запиленій комірчині.

Він узяв ганчірку. Вперше без внутрішньої драми.

— Ти знаєш, як зробити так, щоб мені хотілось прибирати?

— Як?

— Сказати, що пил заважає бачити твої очі в промені. І тоді — я вже з ганчіркою.

Бо любов — це не про боротьбу за чистоту.
Це коли пил не головне. Головне — хто поруч, коли ти його помічаєш.

📌 У наступній главі: “Вона питає: ‘Ти пам’ятаєш?’ — він відчуває піт”
🔔 Вона — про спогади. Він — про виживання. Але обидва хочуть бути важливими.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше