126: Вона хоче разом зібрати меблі — він згадує медитацію

— Це має бути весело! — сказала вона, розгортаючи інструкцію на весь стіл. — Разом зберемо. Як команда.

Він глянув на неї. Потім — на купу дощечок. Потім — на викрутку.
І тихенько зітхнув.

— Я вже дихаю. Глибоко.

— Та ну, не починай. Це ж просто шафа.

— Слово “просто” не має права стояти поруч із “інструкція IKEA”.

Він розгубився. Але ще тримався. Поки вона не вручила йому гвинтики. У пакетах. Без підписів.

— Я дивлюсь схему, а ти — шукай потрібні частини.

— Це тест? Якщо пройду — весілля?

— Весілля вже було б, якби ти шукав деталі швидше.

Минуло 20 хвилин. Він у поту. Вона — у легкому нервовому смішку.
Шафа — ще не має дверцят. Але має пару хороших жартів про стосунки.

— Ти точно все читаєш?

— А ти точно не читаєш це догори дриґом?

Вони замовкли. І засміялись.
Бо вже знали: десь не так вставили штифт. Десь не там прикрутили полицю.
Але тримаються. Разом.

— Можна я подихаю ще раз? — спитав він.

— Можна. Але спершу подай мені оцей… коротенький з дірочкою.

— Всі вони з дірочками!

— Ага. Як і твої аргументи, коли ти не хочеш прибирати.

Він простягнув гвинт. Вона закрутила.
І от уже шафа — майже стоїть.

— Знаєш, — сказав він, — це як у стосунках. Спочатку нічого не зрозуміло. Потім все падає. А потім... стає на місце.
— Якщо дотримуватись інструкції.
— Або хоч би дивитись, хто що тримає.

Бо любов — це не ідеально зібрана шафа.
Це коли обоє збирають щось спільне. Навіть якщо по-різному читають інструкцію.

📌 У наступній главі: “Вона просить погуляти — він каже, що вже ж ходили”
🔔 Вона хоче свіже повітря й розмову. А він — лежати. Але рух — не лише про ноги, а й про серце.