Жінки з Юпітера, чоловіки з холодильника

125: Вона каже: “Це важливо” — він знову питає: “Що саме?”

— Це важливо, — сказала вона, зосереджено гортаючи календар у телефоні.

— Що саме? — перепитав він, дивлячись на неї з тією ж серйозністю, з якою вчора обирав між двома піцами.

— Це. Те, що я сказала п’ять хвилин тому.

— Про... суботу?

— Ні. Про зустріч із моїми батьками. І про те, що ти обіцяв прийти.

— Аааа. Так. Тепер згадав. Ну, я ще не впевнений, як із роботою...

— Саме тому я й кажу: це важливо.

Він знову загубився між словами. В її “важливо” не було крику. Але було прохання. І трохи втоми.

— Тобто… настільки важливо?

— Достатньо, щоб я не нагадувала. А просто чекала, що ти пам’ятаєш. Бо мені це не “подія”. Мені це — “ти зі мною”.

Він розгубився. Бо для нього “важливо” — це термін, справа, дедлайн.
А для неї — це емоція, присутність, увага.

— Пробач. Я справді не подумав, що це… настільки.

— І отут найбільше болить. Що треба пояснювати, чому мені важливо, щоб ти був поруч у важливому.

Він сів. І вперше не намагався виправдатися.
Просто взяв її руку.

— Скажи ще раз. Я хочу навчитися чути важливе, навіть якщо воно не звучить, як сирена.

— Це важливо.
— І я — вже тут.

Бо любов — це не коли одразу розумієш усі “важливо”.
А коли вчишся питати “що саме?” — не механічно, а з бажанням дізнатись.

📌 У наступній главі: “Вона хоче разом зібрати меблі — він згадує медитацію”
🔔 Вона читає інструкцію. Він — дихає глибоко. І разом вони створюють шафу… і ще один спільний спогад.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше