124: Вона зварила борщ — він додав кетчуп

— Все, готово! — сказала вона, знімаючи фартух. — Борщ настоявся. Можеш накладати.

Він уже стояв із ложкою. Обличчя — як у людини, яка пройшла всі випробування до головного призу.
Він сьорбнув. Примружився.

— Ммм… смачно. Але можна я... — і поліз до холодильника.

— Що ти робиш?

— Та нічого. Просто… трошки кетчупу.

Пауза. Напружена. Як у фільмі, коли герой наближається до кнопки “самознищення”.

— Ти щойно… додав… кетчуп… у борщ?

— Ну так. Він трохи… якось не такий. Не вистачає кислоти, чи чогось.

— Я туди клала лимонний сік, оцет, томати — ти серйозно?!

— Ну кетчуп — це ж теж томати. Домашні. “М’яка кислинка” — так написано.

Він розгубився. Бо борщ смачний. Але ж і звичка — сила.

— Я варила його три години. Вивіряла спеції. А ти — кетчуп?

— Я просто хотів зробити по-своєму… трохи. Ну… ти ж знаєш мене.

— Знаю. І тому в мене завжди в запасі ще одна порція. Без кетчупу.

Вона дістала тарілку. Подала йому — мовчки. Але з посмішкою.

— А цю залиш собі. І назви, як хочеш. “Твій борщ із характером”. Або “кетчупний експеримент”.

— Пробач. Я не хотів зіпсувати.

— І не зіпсував. Просто… наступного разу пробуй оригінал. А вже потім — свої доповнення.

Бо любов — це не коли всі смаки однакові.
Це коли ти вмієш спробувати те, що зробили з думкою про тебе — перш ніж змінювати рецепт.

📌 У наступній главі: “Вона каже: ‘Це важливо’ — він знову питає: ‘Що саме?’”
🔔 Коли вона відкривається, а він — намагається зрозуміти. Але поки ще не з тієї сторінки.