116: Вона хоче романтики — він питає, чи це обов’язково

Все почалося з її фрази, вимовленої з надією, що світилась навіть у кухонному світлі:

— А давай зробимо щось романтичне сьогодні ввечері?

— Романтичне? А це обов’язково? — чесно здивувався він. — Ми ж учора разом їли. Це ж рахується?

І тут вона зрозуміла: знову треба пояснювати базу.

Вона не мала на увазі “ресторани зі скатертинами”. І навіть не мала на увазі ресторан.
Вона мала на увазі — жест. Намір. Присутність. Нехай навіть у піжамі, але разом, не паралельно.

— Ні, не обов’язково, — відповіла вона, трохи повільніше. — Але дуже хочеться.

Він сів. Почухав потилицю. В голові миготіло: “романтика = дорого”.
А в серці — ще не було впевненості, що він здатен створити щось, що назветься “затишно”.

— А що ти маєш на увазі? — спитав він тоном школяра, якому дали завдання без підручника.

— Просто… свічка. Плед. Чай. Трохи музики. Або навіть тиша.
Романтика — це не шоу. Це нагадування, що ми не просто сусіди з доступом до спільного Wi-Fi.

Він розгубився. Але не втік.

І вже за годину…
Свічка — горить. Крива, стара, але жива.
Чай — в бокалах з-під вина.
Сир — з холодильника, без інстаграмної дошки.
Телефон — у режимі “не заважати”.

Він сидить, дивиться на неї — і не думає, що зробив щось надзвичайне. Але вона дивиться — і бачить, що це краще, ніж ресторан.

— Можна я просто скажу: дякую, що не забула, як це робиться? — сказав він, тостуючи чаєм, ніби шампанським.

— Можна. І дякую, що згадав, що це все ще важливо.

Любов — це не тільки коли все ідеально.
Це коли навіть з однієї свічки можна зробити вечір, якщо її запалили обоє.

📌 У наступній главі: “Вона мріяла про вечір — він запланував футбол”
🔔 Коли її “проведемо час удвох” стикається з його “виходять наші” — і хто вийде з кімнати першим, ще не вирішено.