114: Вона образилась — він не помітив

— А ти бачив, як герой у серіалі миє голову? Ніби хоче вичавити шампунь із себе, — сказав він, сміючись.

Вона мовчала.

Він не зупинився.
— А ще сьогодні була знижка на каву. Я взяв три. Не знаю, навіщо, але знижка!

Вона мовчала.

— Щось сталося? — нарешті спитав він.

— Нічого.

І це “нічого” звучало, як “все”. Просто без ехо.

Він пішов зробити чай. Додав два пакетики — бо “так смачніше”.
Приніс. Сів поруч.

— Я ще подумав, що завтра можна...

Але вона не слухала. Вона думала про те, скільки разів ще треба буде мовчати, поки він зрозуміє, що щось не так.

— Ти образилась?

— Ні.

Вона зробила ковток. І з цим ковтком проковтнула все: образу, втомленість, надію, що він помітить раніше.

— Просто... шкода, що ти дізнаєшся лише тоді, коли вже пізно.

Він розгубився. І на мить перестав говорити. Вперше.

— Я не пам’ятаю, що зробив не так... — сказав він.

— Це не про “зробив”. Це про “не помітив”.

Пауза. Вона не драматична. Вона тиха.
Але в цій тиші — цілий всесвіт несказаного.

— Пробач. Я… звик, що ти завжди поруч.
— Я теж звикла. Але хочеться бути не просто “поруч”, а поміченою.

Він обійняв її. Без героїзму. Без промов. Просто — обійняв.

— Я більше не пропущу твою тишу.

— Не треба обіцяти. Просто будь.

Любов — це не коли не ображають.
Це коли помічають, що ти образилась, ще до того, як ти встигла це приховати.

📌 У наступній главі: “Вона сказала “нічого” — він повірив”
🔔 Коли вона маскує біль пасивністю, а він сприймає спокій буквально — і втрачає момент, коли ще можна було обійняти.