113: Вона читає між рядків — він не писав між рядків

— То ти сказав “окей”? — перепитала вона, втретє перечитуючи його повідомлення.

— Ну… так, — відповів він.

— Просто “окей”?

— А що не так? Там же все сказано.

Все — для нього. Але не для неї.

Бо вона читала не тільки текст.
Вона читала:

• інтонацію,
   
• настрій між словами,
   
• паузу між “окей” і відправкою,
   
• і найголовніше — відсутність емодзі.
   

— Ти сердитий?
— Ні.
— Засмучений?
— Та ні. Просто написав “окей”, бо… окей.

Він не писав між рядків. А вона — там жила.

Для неї кожне повідомлення — це головоломка.
Чому без крапки? Чому без знака оклику?
А “ага” — це підтримка чи відмахування?

Він тим часом їхав у метро, друкував однією рукою, бо в іншій була сумка. І щиро не розумів, звідки стільки шуму навколо “окей”.

— Ти розумієш, що я не можу не читати між рядків? — сказала вона. — Я так влаштована. Я шукаю значення навіть у паузах.

— А я не вмію писати з підтекстами. Я просто... пишу, як є.

І тут — зіткнення світів.

Він — лінія. Вона — пульс.
Він — прямий, як новий дріт.
Вона — Wi-Fi, який ловить усі перешкоди.

— Тоді допоможи мені, — сказала вона. — Якщо “окей” означає “я з тобою, але коротко” — просто скажи це.

— Добре.
— “Добре” в сенсі добре, чи...

Вони обоє засміялись. Нарешті без кодування.
Без двозначностей. Просто — разом.

І з того вечора він почав ставити сердечко, навіть якщо не хотілося.
А вона перестала розшифровувати “ага”, як особисту драму.

Бо любов — це не вгадати всі підтексти.
Це бути готовим вивчити чужу мову — навіть якщо там мало смайликів.

📌 У наступній главі: “Вона образилась — він не помітив”
🔔 Коли її “нічого” звучить голосно, а його “я не знав” — щиро, але запізно.