111: Вона хоче поради — він дає рішення

— Я не знаю, як бути, — сказала вона, сідаючи на диван, загорнувшись у плед, ніби в захист від власних думок. — Просто не можу розібратись. Може, ти щось порадиш?

— Звісно. Зміни роботу. Відпочинь. Не переймайся. Все просто, — відповів він, гортаючи стрічку новин.

І тут вона зрозуміла: знову отримала інструкцію, а не участь.

Вона не просила алгоритму. Вона хотіла:

• погляду,
   
• “так, це непросто”,
   
• “я з тобою, навіть коли не знаю, що сказати”.
   

А він… вже почав прокладати маршрут виходу, навіть не уточнивши, де вона зараз.

— А ти можеш просто… побути поруч? Без порад?

Він розгубився. І вперше перестав гортати телефон.

— Але ж ти питала, що робити?

— Ні. Я питала: що ти думаєш. Що ти відчуваєш. Я не запит “як вирішити кризу” в Google.

Він замовк. І замовчав довше, ніж зазвичай.
Бо зрозумів: його допомога — це намагання виправити. А її запит — намагання не залишитись самій.

— Я просто… хочу, щоб тобі стало легше, — сказав він.

— А я хочу, щоб ти був зі мною, а не вирішував мене.

І тут щось клацнуло. Не в голові — в серці.

Він узяв дві чашки. Заварив чай. Приніс. Сів поруч.
Без слів. Без “тобі треба”. Просто сидів.

— Дякую, що не відповів. А просто почув, — сказала вона.

— Я вчуся, — сказав він. І не додавав “але...”. Просто взяв її за руку.

Бо любов — це не про “зроби ось так”.
Це коли хтось поруч, навіть якщо ти не знаєш, у який бік йти.

📌 У наступній главі: “Вона просить чесність — він занадто чесний”
🔔 Коли “будь відвертим” звучить героїчно — але правда, сказана не вчасно, іноді болить більше, ніж мовчання.