101: Вона готує вечерю — він замовив піцу

— Сьогодні я готую, — сказала вона зранку.
— О, круто! — сказав він, не надто замислюючись.

У її голосі було “я хочу потішити”, а у нього — “я про це забуду через 20 хвилин”.

І от — вечір.

Вона на кухні. У фартусі. Волосся в пучку. Запах часнику й базиліку — в кожному кутку.
Вона чаклує над пастою, з якою ніколи не виходить “просто”. Відміряє спеції, пробує соус, перемикає між каструлею, духовкою й “ще однією ідеєю”.

А він…
Зіткнувшись із вечором і легким голодом, замовив піцу.
Просто. За звичкою. Не зі зла. А з “ну а що, щось перекусимо”.

— Доставка “Маргарита” за 30 хвилин, — написав йому бот.
— Ідеально, — подумав він. — Вона ж нічого не казала про вечерю...

Дзвінок у двері.

Вона — в моменті подачі.
На стіл — салат, тарілки вже теплі.
А в дверях — кур'єр із коробкою і фразою “піца, будь ласка”.

— Ти… серйозно?
— А що? Ти ж не казала…

Її погляд — як соус, що вже закипає.
У ньому — “я цілу годину стояла на ногах, заради нас”.
А в його очах — щире: “а я думав, ми просто... як завжди”.

— Тобі не хотілося спитати?
— Я не подумав. Я просто зголоднів.
— А я просто хотіла зробити приємне. І... стою з пастою в руках, а ти — з коробкою.

Пауза.
Він подивився на стіл. Потім — на коробку.
Відкрив піцу.
І мовчки з’їв один шматок.
Потім... взяв тарілку. І сказав:

— Пробач. Я з'їв те, що звично. Але хочу те, що зроблено з любов’ю.
— То сідай. Але паста — вже трохи образилась.

Вони сіли. Їли мовчки. А потім — сміялись.
Бо він ще довго називав ту пасту “шедевр, кращий за будь-яку акцію на піцу”.

Бо любов — це не коли завжди вгадуєш.
Це коли помилився — і виправив. І потім — краще питаєш. А ще краще — запам’ятовуєш, що “сьогодні вона готувала”. Для тебе.

📌 У наступній главі: “Вона хоче поговорити — він вмикає телевізор”
🔔 Коли її слова — важливі, а його пульт — швидший за відповідь. Але не сильніший за почуття.