98: Вона планує вихідні — він каже: “Побачимо”

— Дивись, я склала план на суботу: кав’ярня о 10:00, потім прогулянка в парку, потім — виставка.
— Угу… А ми можемо... просто відпочити?
— Це і є відпочинок! Просто структурований!

Вона любила плани.
Не тому, що все мало йти за графіком. А тому, що тоді світ здавався менш хаотичним.
Якщо вона знала, що о 12:00 — парк, то її душа теж ішла туди. А не в нескінченну “а що робити?”

А він…
Він жив у режимі “подивимось”.
Не з ліні. А з філософії.
“Якщо нічого не заплануєш — нічого не зламається”, — його девіз.

— А якщо ми просто поваляємось до обіду?
— А якщо я просто буду думати, що день пішов у смітник?

Вона вже встигла забронювати столик, зібрати речі, роздрукувати два квитки.
А він ще не прокинувся у власному тілі.

— Ти завжди все хочеш наперед, — бурмотів він.
— Бо інакше ми просто пролежимо весь день у шкарпетках!
— Це звучить як мрія, до речі.

Пауза.

Вона сіла поруч. Подивилась. І сказала:
— Я просто хочу відчути, що ми використовуємо час разом. А не просто перебуваємо поряд.

І тоді він... узяв її план. Подивився. І перекроїв.
— Гаразд. Сніданок — ок. Але давай о 11:00. Парк — залишаємо. А виставку перенесемо.
— Ти… модифікуєш мій Excel?
— Я роблю з нього Word. Де ми можемо писати разом.

І вони пішли. Трошки пізніше. З одним пунктом менше.
Але з обіймами більше. Бо він прийшов не за графіком — а за власним бажанням.

Бо любов — це не коли все по годинах.
Це коли вона планує, він тягне “побачимо”, а врешті вони все одно зустрічаються в парку. Разом. І вчасно — по-своєму.

📌 У наступній главі: “Вона хоче обіймів — він зайнятий телефоном”
🔔 Коли її “я тут” губиться у вайбері, але вона все ще чекає — і він, нарешті, кладе телефон.