93: Вона мріє про спільне фото — він каже: «Навіщо, ми ж разом»

— Давай зробимо фото, — сказала вона.
— Навіщо? Ми ж разом, — відповів він, навіть не підіймаючи очей від кави.

Вона трохи засмутилась. Але не показала.
Просто заховала телефон назад до сумки, хоча вже знайшла ракурс, де вуличка — мов з фільму, світло падає ідеально, і навіть її настрій був “фотогенічний”.

Вона любила фото.

Не для лайків. А для себе. Щоб згадати: оце був той день, коли він сміявся, як дитина.
Оце — вечір, коли вони їли морозиво, а вона знову обляпалась, і він витер серветкою.
Фото — як емоційна шпаргалка. Як стоп-кадр “ось ми”.

А він…
Він ніколи не відмовлявся. Але і не ініціював.
Йому здавалося: ну хіба цього не достатньо, що він тут? Що він обіймає? Що він знає, як пахне її шампунь, навіть коли засинає?

— Але це ж просто фото! — сказала вона пізніше. — Не обов’язково пафосне. Просто… разом.
— Я просто не люблю фоткатись. І взагалі — ми ж не забудем, що були разом, правда ж?

Вона зітхнула.
Бо знала: ні, не забудуть. Але вона хотіла мати щось більше, ніж “у пам’яті”. Вона хотіла щось, що можна потримати в руках, коли він не поруч.

І тоді він, трохи подумавши, витягнув телефон.
— Добре. Де ти хотіла те фото?
— Уже не важливо…
— Ні, важливо. Покажи ракурс. І під яким кутом я маю голову тримати.

Вона усміхнулась. І зробила кадр. Один.
Потім ще один — уже з ним. І ще — з обіймами. І ще — де він поцілував її у скроню.
А він потім сказав:

— Я просто не розумів. Але тепер розумію. Якщо тобі важливо мати картинку — я хочу бути на ній. Бо я хочу бути в усьому, що важливе тобі.

Бо любов — це не тільки жити в моменті.
Це коли один хоче фото — не для пам’яті, а щоб тримати тебе в руці. А інший — нарешті вловлює: це не про селфі. Це про “нас”.

📌 У наступній главі: “Вона хоче обговорити майбутнє — він переключає тему”
🔔 Коли вона планує, а він — ще не готовий, але вчиться слухати не з остраху, а з поваги.