88: Вона зла — він смішний. Це рятує.

Вона була зла. Серйозно. Без перебільшень.

День не вдався. Пошта загубила посилку. На роботі — форс-мажор.
А ще він знову поставив чашку на той самий край стола, де вона три рази казала не ставити.

— Це було останнє! — крикнула вона, рухаючи ту чашку на середину Всесвіту.
— А я думав, що ще одне є в запасі, — сказав він. Обережно. І з тією усмішкою, яка зазвичай рятує йому життя.

Вона скривилась.
Знаєш той вираз обличчя, де “я зараз вибухну” змагається з “та ну, смішно ж”?
У неї був саме він.

— Тобі смішно?!
— Трошки. Але я не визнаю цього офіційно.
— Я зараз зламаю щось.
— Прошу, тільки не мене. Я без гарантії.

Вона вже хотіла видати цілий монолог про відповідальність, повагу й побутові звички, але…
Він почав співати.
Голосом каченяти.
Про те, як чашка — це символ свободи, а стіл — як кордон на мапі любові.

І вона... засміялась. Спочатку — через силу. Потім — щиро. Потім — вже не могла зупинитись.

— Ти ідіот.
— Я твій ідіот. В сертифікаті так і написано.
— Де сертифікат?
— Після трьох років спільного життя — автоматично видається. Разом з правом на один дурний жарт на день.

Вона сіла на диван. Усмішка — ще в куточках губ. Хоч день був важкий.
Він сів поруч. Обережно. Як той, хто знає: зараз ще тонка межа. Але вже можна трохи дихати.

— Знаєш… Ти мене іноді дратуєш.
— Це частина мого шарму.
— Але ти також — єдиний, хто вміє розсмішити, коли я ледь не ридаю.
— Це мій суперсила. І суперризик. Але я завжди стараюсь влучити.

Бо любов — це не коли ніколи не сваряться.
Це коли в найгіршу мить хтось каже щось таке дурне — що рятує цілий день. І тебе теж.

📌 У наступній главі: “Вона любить — він не завжди показує. Але точно.”
🔔 Коли її серце відкрите, а його — не завжди у словах, але завжди у вчинках.