78: Вона втомилась — він “не зрозумів”

Вона мовчала.
Не сердито. Не демонстративно. Просто втомлено. Як батарейка, що вже блимає червоним, але ще тримається.

Він — у своєму ритмі. Щось писав. Гортав стрічку. Питав, чи є щось смачненьке.
А вона — просто сиділа. І не відповідала. Не тому, що зла. А тому, що більше не було сил навіть бути злою.

— Все нормально? — спитав він нарешті.
— Так, — відповіла вона.
— Точно?
— Угу.

І він заспокоївся. Бо не навчився читати її “угу”.

Вона була втомлена не роботою, не хатніми справами, не новинами.
Вона була втомлена непоміченістю.

Коли кожен день схожий на інший.
Коли вона готує — він каже “смачно”, але не дивиться.
Коли вона прибирає — він не помічає.
Коли вона мовчить — він не запитує вдруге.

А він не розумів. Щиро.
Бо чекав, що якщо буде проблема — вона скаже. Прямо. Гучно. Як у фільмах.
А вона — не в фільмі. Вона в реальності.
І тут жінки не завжди кричать. Вони просто тихо зникають.

Настав вечір. Вона заснула раніше. Без казки, без обіймів, без “надобраніч”.
І він помітив. Лише тоді.

Сів поруч.
Подивився на неї.
І нарешті відчув: щось не так. Щось давно не так.

Зранку він зробив сніданок. Сам.
Приніс у ліжко.
І, не чекаючи коментарів, сказав:

— Я не зрозумів учора. І позавчора. І ще багато днів до того.
— Я просто мовчала.
— А я думав, що мовчання — це “все добре”.
— А це було “я більше не можу пояснювати”.

Він обійняв її. Міцно. Як рідко.
І пообіцяв вчитись бачити. Чути. Без “що?”, “коли?”, “чому саме зараз?”

Бо любов — це не коли чекаєш сигнал тривоги.
Це коли розумієш тишу. І дієш до того, як вона стане відстанню.

📌 У наступній главі: “Вона купила нову постіль — він вже зробив пляму”
🔔 Коли естетика зустрічає кетчуп — і в хід ідуть серветки, погляди й аргументи.