Жінки з Юпітера, чоловіки з холодильника

66: Вона хоче фото — він вже з’їв

Коли приносять їжу, вона не їсть одразу.

Вона створює момент. Підправляє серветку, підтягує тарілку, повертає чашку під кращим кутом — як стиліст із Vogue, тільки в кафе.
І тоді витягує телефон. І каже:

— Не чіпай! Я ще не сфоткала!

Він чекає. Спочатку з повагою. Потім — з нервами. Потім — з апетитом, що гнівається.

— Ну вже можна?
— Ще хвильку. Зараз… світло відбивається неправильно.
— Світло вже тікає. Як і моє терпіння.

І ось коли вона фокусує, ловить “той самий ракурс”, він... вже доїв свою половину.

— Ти що?!
— Я ж думав, ти вже все!
— Фото ж!
— Ну, на моїй половині вже нічого не лишилось. Але в пам’яті — назавжди!

Вона ображається. Він пробує відкупитись чаєм і цукеркою.

Вона хоче пам’ять. Він — просто їжу.
Вона — “гарно і ніжно”.
Він — “смачно і швидко”.

— Я просто хотіла кадр. Красивий, як ми.
— А я просто хотів не померти від голоду. І теж — як ми.

Вона зітхає. А він, уже винний, бере телефон. І питає:

— Давай я тебе сфоткаю з твоїм тістечком? Гарно. З любов’ю. З покаянням.
— І не будеш їсти?
— Не буду. Але... понюхаю.

Бо любов — це не завжди ідеальні фото.
Це коли він не чекає світло, але завжди — чекає її усмішку. Навіть після з’їденої полуниці з торта.

 

📌 У наступній главі: “Вона веде маршрут — він 'знає краще'”
🔔 Бо карти в телефоні одне, а карта в його голові — зовсім інше Всесвіт.

 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше