49: Вона все спланувала — він забув паспорт

Вона планувала цю поїздку три тижні.
Квитки, бронювання, список ресторанів, навіть зарядка на випадок, якщо зникне Wi-Fi.
Він… просто погодився. І сказав:
— Головне — не забути тебе. Все інше — дрібниці.

Наступного ранку, на вокзалі, в черзі на посадку вона почула найгірше:
— У мене… нема паспорта.

Час зупинився. Пташки замовкли. Вона — теж.

— Як нема?
— Ну… я думав, він у рюкзаку. А рюкзак… вдома.
— А мозок? Теж там?

Пауза. Напруга. Квитки в руках — гарячі. Серце — кипить.

Він зніяковів.
— Я можу поїхати додому й повернутись!
— Ми не живемо за 5 хвилин! Ми живемо в реальному світі! Де є ЧАС! І паспорт!

Вона вже уявила, як їде сама. Як пише подрузі “ти була права”.
Але потім подивилась на нього. Він стояв, як школяр, що не вивчив вірш. З великими, винними очима.

— Пробач… Я справді… ну… забув. Але не тому, що байдуже. А тому, що я завжди думаю, що все буде просто.
— А воно не просто. Але я тебе люблю. І тому ми не їдемо. А чекаємо тебе.

І він помчав. Як герой.
А вона залишилась. З валізами, з гнівом, з розчаруванням. Але й… з любов’ю.

Бо любов — це не тільки планування.
Це коли навіть якщо він забув паспорт — ти все одно хочеш, щоб він повернувся. І взяв тебе за руку. І нарешті все було разом.

📌 У наступній главі: “Не розуміють — але разом”
🔔 Фінал про головне: коли не збігається нічого, але збігається серце.