40: Спільне ліжко, різні ковдри

— Мені холодно! — сказала вона.
— А мені нормально, — відповів він, загорнутий у ковдру так щільно, що схожий на гусеницю перед метаморфозою.

Вони жили разом. Ділили одне ліжко. Одне серце. І дві абсолютно різні ідеї про температуру.

Вона — юпітеріанська богиня з потребою в 27 градусів і повній ізоляції від протягів.
Він — людина з холодильника: любить свіжість, ногу за межі ковдри й кондиціонер у грудні.

Кожна ніч — мов шведський компроміс:

• Вона загортається у свою частину й намагається натягти ще трошки його.
   
• Він вважає, що “холодно спати — корисно для імунітету”.
   

А потім…
Вона прокидається серед ночі. Плече мерзне. Коліна — теж. А ковдра…

У нього. Усього. З вухами.

— Ну й нащо тобі все? — бурчить вона.
— Воно саме перекотилось!

— Твоя ковдра має власну свідомість?
— Можливо. Але вона мене любить більше.

І тоді вона сказала:

— Все. Ми як дорослі люди. Беремо дві ковдри.
— Ти хочеш… спати роздільно?
— Ні. Спати — під своїм. Любити — разом. Не мерзнути.

З того часу вони спали з окремими ковдрами. Але ближче, ніж раніше. Бо вона не крутилась від холоду, і він не прокидався від її тремтіння.

А вранці він поклав руку на її ковдру і сказав:

— Я все одно тебе трохи вкрив. Вночі. Трошки. Автоматично.

Бо любов — це не завжди одна ковдра.
Це коли у кожного — своє тепло. Але серце — на спільному матраці.

📌 У наступній главі: “Захворіли вдвох”
🔔 Два хворих, один чайник і велика любов під двома ковдрами.