Жінки з Юпітера, чоловіки з холодильника

36: Її “я сумую” — його “може поїмо?”

Вона сиділа на дивані, дивилась у вікно й тихо сказала:

— Я сумую...

Він завмер. Потім підійшов. І відповів, не довго думаючи:

— Може поїмо?

Класика.

Для неї “я сумую” — це:

“Я почуваюся порожньою, вразливою, мені потрібна емоційна підтримка, слова, обійми, розмова про життя, Всесвіт і наші стосунки.”

Для нього “я сумую” — це:

“Ти голодна? Бо коли я сумую — я їм.”

— Я не про їжу, — прошепотіла вона.
— А я завжди про їжу, коли важко.

І він пішов на кухню. Не тому, що не розумів. А тому, що хотів зробити щось, хоч щось, чим вмів.

Через 10 хвилин повернувся. З чаєм. І двома круасанами. Один — з шоколадом, її улюблений. Інший — вже надкушений. Його.

— Я не знаю, як правильно, — сказав він. — Але якщо ти сумуєш, я можу бути поруч. І можу годувати. Це мій спосіб “я тут”.

Вона посміхнулась. І з’їла круасан. І заплакала. Трошки. Але це вже були теплі сльози.

Бо любов — це не завжди глибокі фрази й вірші.
Це коли “я сумую” перетворюється в “я приготував чай. І можу мовчки посидіти поруч, якщо хочеш”.

 

📌 У наступній главі: “Фантазії: вона — про Париж, він — про хот-дог”
🔔 Уявлення про ідеальне дуже різні. Але смажаться на одній сковорідці.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше