31: Як він каже “люблю” без слів

Він не був майстром компліментів. Не писав віршів. Не говорив “ти моє сонечко, мій космос і шоколадний чебурек”.
Але вона все одно знала — він її любить.

Бо щоранку на кухні стояла чашка з чаєм — саме її. З тим сортом, який “фу, як трава”, але її улюблений.
Бо коли вона казала “мені холодно”, він мовчки йшов за пледом. Навіть коли сам сидів у шортах.
Бо коли в неї був поганий день, він не питав: “Що сталося?”, а просто включав “Друзі” і клав їй на коліна кішку.

— Чому ти мені ніколи не кажеш “я тебе люблю”? — якось запитала вона.
— А я що, не кажу?
— Ну… словами?
— Слова — то для екзаменів. А я тобі чай роблю.

Він говорив діями.

— Не забудь зарядити телефон — казав він, коли бачив 20%.
— Я сам зустріну твою маму з вокзалу — сказав він, хоча боявся її погляду сильніше за податкову.
— Я нічого не казав, коли ти забула мій день народження — але пельмені на вечерю зробив.

І вона знала: це його мова. Простих речей. Турботи без пафосу.
Бо для нього “люблю” — це “ти тут”, “ти голодна?”, “не забудь шарф” і “я погуглив, що таке гуакамоле”.

І хоч іноді їй хотілося романтичного визнання під зорями, в душі вона знала:

“Я тебе люблю” він сказав 7 разів сьогодні. Просто жодного — вголос.

Бо любов — це не тільки слова.
Це коли ти не сумніваєшся, навіть коли він мовчить. Бо чай стоїть гарячий. А пульт — на твоїй подушці.

📌 У наступній главі: “Вона просить обійняти — він робить бутерброд”
🔔 Бо він вважає, що майонез — універсальна форма ніжності.