Жінки з Юпітера, чоловіки з холодильника

30: Пральна машина як поле бою

Все почалося з невинного запиту:

— Коханий, постав прання. Просто кольорове. 40 градусів. Без відбілювача.
— Легкотня! — сказав він.

І натиснув усе, що блищить.

Через 15 хвилин машина видала звук “ууУуууУУУ-БРР-УПС”, почала сіпатися й нагадала сцену з фільму “Трансформери: Полоскання”.

Вона прибігла.

— Ти що зробив?!
— Ну, ввімкнув "Супер режим"! Там написано "XL Power"!
— Це для килимів! Ти туди поклав мою сукню?!
— Ну вона ж велика…

Тиша. І пінна піна в машині.

— Це була сукня з Парижа!
— Ну… тепер вона з Боярки. Вкорочена версія.

Пральна машина почала дрижати, як їхні стосунки після кожного "я сам справлюсь".

Він пробував все:

  • натискав кнопки
     
  • погладжував панель
     
  • говорив: “Ну не злись… будь як людина!”
     

Вона стояла з переліком:
— Пральний режим — не той.
— Засіб — “універсальний”, значить НІЯКИЙ.
— Колір — зіпсований.
— Мої нерви — теж.

А він дивився в барабан, як у дзеркало свого побутового сорому.

А потім...
Він сказав:

— Я помив тобі кухню. Всю. І зроблю ще один бутерброд. І навіть серветку постелю. І напишу на ньому “Вибач”.

Вона мовчки пішла перевірити кухню. І... посміхнулась.

Бо любов — це не коли все гладко й без плям.
Це коли після пральної трагедії ви все одно лягаєте разом — у трохи менше простирадло, зате з миром і тостером.

 

📌 У наступній главі: “Як він каже «люблю» без слів”
🔔 Спойлер: це буде через чай, пульт і надкушене яблуко.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше