29: Вона викинула футболку з 2008 — він шукає її 3 дні

— А де моя сіра футболка з написом "LEVEL UP"? — спитав він, копаючись у шафі.
— Яка? Та стара, дірява?
— Вона не дірява — вона… провітрювана!

І тут вона зрозуміла, що накоїла.

Він мовчки ходив по квартирі. Заглядав у шафи, за диван, у коробку з “речами для дачі” — але там лише старі газети й DVD з мультиками.

— Я її викинула… — сказала вона тихо.
— Що?
— Вона вже була… як серветка!
— СЕРВЕТКА?! Вона була зі мною на матчі в 2008! Я в ній залік здав! І ти сказала “в тебе гарна шия”!

Це було святе. Для нього — як її весільне плаття. Але з більш функціональною тканиною.

Він шукав її ТРИ дні.
Пройшов усі пакети.
Запитав сусіда (на всяк випадок).
Переглянув фотографії, щоб хоча б подивитися на неї востаннє.

— Це була футболка пам’яті! — сказав він з пафосом.
— Це була футболка катастрофи! Там уже мікрофлора жила!
— Це була МІЙ АРХІВ!

Вона принесла нову, таку ж сіреньку.

— Он така, новенька. Купила.
— Це не вона. Вона не пахне… історією.

Вона притулилась.

— Пробач. Я не хотіла образити. Я просто… іноді хочу, щоб ти виглядав, як чоловік, а не як археолог.
— А іноді я просто хочу, щоб мої речі не зникали, як динозаври.

Післямовка:
Він пробачив. Вона пообіцяла питати перед “утилізацією”.
А він — сховав інші футболки глибоко. У міжгалактичний сейф.

Бо любов — це не тільки нові речі.
Це ще й готовність сумувати за старими футболками разом. І не викидати пам’ять без попередження.

📌 У наступній главі: “Пральна машина як поле бою”
🔔 Де кольори, режими та підозрілий звук запускають побутову паніку.