Жінки з Юпітера, чоловіки з холодильника

24: Хто з’їв останню цукерку?

— А де остання цукерка? — спитала вона, стоячи біля порожньої коробки з виразом обличчя, як у детектива, що щойно виявив пропажу артефакту.
— Яка цукерка? — невинно відповів він.
Та сама. Моя улюблена. З карамеллю.

Він подивився на коробку. В коробці — лише фантик.
А в фантику — тиша. І слід його пальців.

— Я думав, ти вже не хочеш. Вона лежала два дні!
— Саме тому! Вона дозрівала! Вона була моїм нагородженням за важкий тиждень! Це був мій ПЛАН!

— Ну вибач… я не знав, що вона “зарезервована”.
— Я її очима бронювала! Щодня дивилась і казала собі: ще не час.

І він не зрозумів. Але вже шкодував.

— Я куплю тобі ще таких!
— Це вже буде інша цукерка! Не та! Це як обручка після зради — вона блищить, але вже не гріє!

— Це просто цукерка!
— А “просто цукерка” — це завжди “не просто”! Це — емоція! Це — план! Це — доказ, що ти мене не чуєш!

Він сидів мовчки.
Вона мовчки прибрала фантик.

Через годину він повернувся. З новою коробкою. І запискою:

“Для тебе. Всі. Навіть якщо я вночі зголоднію. Обіцяю не красти. (Хіба одну. Але під наглядом)”

Вона посміхнулась. І дала йому одну. З карамеллю.

Бо любов — це не лише “не їсти останнє”.
Це ще й визнати, що емоції можуть бути загорнуті в фольгу і дуже смачні.

 

📌 У наступній главі: “Як пояснити, що 'посуд сам не миється’”
🔔 В головних ролях: раковина, тарілки та відсутність совісті.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше