20: Висловити підтримку: як вона, і як він

Вона плакала. Не ридала. Просто тихо сіла в куточку й дивилася на стіну.
Він — злякався. Не з того, що сталося щось страшне. А з того, що він не знав, що робити.

Вона чекала:

— обійми
— погладь по волоссю
— скажи: "Я з тобою", "Ти сильна", "Все буде добре"

А він приніс… бутерброд. І чай. І сказав:

— На. Їж. Це допомагає.

Вона подивилась, як на людину, яка намагалася гасити пожежу йогуртом.

— Ти думаєш, їжа — це підтримка?
— Ну… я завжди так собі підтримую…
— А я хочу тепла! Емоцій! Слів!
— Я ж дав бутерброд з шинкою…

Він чесно намагався. Але вони — з різних шкіл підтримки.

Вона: «Я тут, я тебе чую, говори, дай я тебе обійму»
Він: «Ти їж. А я посиджу поруч, але трохи збоку. І помовчу. Але я з тобою. Я просто не знаю, як сказати це словами»

І в тому була правда.

Бо коли йому було важко — вона говорила, гладшала, дихала з ним у ритм. А коли їй — він мовчав, але не тікав. Просто сидів і подавав чай.
І знаєте — це теж щось значило.

Він не знав, як "бути словесною ковдрою". Але він був.
А вона — іноді не потребувала рятівника. Просто когось, хто не скаже: “Ой, перестань”.

Він притулився до неї.

— Я поруч. Я не знаю, як правильно. Але я поруч. І зроблю ще один бутерброд, якщо треба.

Вона усміхнулась. Бо іноді цього було достатньо.

Любов — це не завжди правильно сказані слова.
Це коли навіть бутерброд мовчки каже: “Я тебе люблю, по-своєму”.

📌 У наступній главі: “Суперечка за плед: вона мерзне, він не поступиться”
🔔 Там буде боротьба за ковдру, права на тепло і трохи дипломатії з краю ліжка.