16: Як вона розуміє «Добре»

— Я залишуся сьогодні довше на роботі, ок?
— Добре, — сказала вона.

І він пішов. Спокійний. Наївний. Безстрашний.
Бо не помітив, що це "добре" не було справжнім добре. Це було:

Добре, рівень 1: Ти зробив, як хочеш. Побачимо, що буде далі.
Добре, рівень 2: Я зараз напишу подрузі, що ти знову мене “не чуєш”.
Добре, рівень фінальний: Більше такого “добре” не буде. Буде “поговорімо”.

Коли він повернувся додому, вона вже не злилась. Вона — відчула.

Відчула, що її пріоритетність дорівнює шкарпеткам, які він вранці знову залишив під ліжком.
Відчула, що вона — не перша. Навіть не друга. А десь після пульта.

— Привіт, — сказав він.
— Привіт, — холодно відповіла вона.
— Все добре?
— Добре.

Знову. Це. Слово.

— Слухай, якщо щось не так — скажи.
— Я вже сказала. Добре.
— Але звучить, ніби не дуже.
— Ой, справді? Ти такий уважний.

Сарказм увімкнено. Гра почалась.

Він сів на диван. Вона — на інший. Вона — з подушкою. Він — з пультом. Між ними — невидима стіна, на якій написано:

“Добре” — це слово, за яким ховається вся правда, яку я не хочу говорити, бо ти сам маєш здогадатись.

Він підійшов. Встав навпроти. Подивився в очі. І сказав:

— Я ідіот. Я знаю, що твоє “добре” — це не добре.
— А ти швидко! Всього через два “добре”! — посміхнулась вона.
— Ти мене кохаєш?
— Добре.

Цього разу — з усмішкою.

Бо любов — це не коли все “добре”.
Це коли навіть після “добре” ти лишаєшся. І намагаєшся зрозуміти.

📌 У наступній главі: “Чому він завжди не чує з першого разу”
🔔 Бо “пфф, я почув, але не відповів” — не працює на Юпітері.