64.

     Після дощового осіннього дня ранок у Києві видався свіжим і сонячним. Наталя прокинулася досить швидко й почувалася на диво легко, незважаючи на важку ніч. Вона швидко приготувала сніданок для доньки та племінниці, а поки дівчатка їли, побігла перевдягатися. На щастя, Карина швидко знайшла спільну мову із Софійкою, тож та із задоволенням снідала разом із двоюрідною сестричкою.

    Сама ж Наталя щось перекусила ще під час приготування сніданку, тому мала більше часу, щоб зібратися на роботу. Спершу вона дістала зі шафи діловий бежевий костюм, але чомусь відклала його. Поглянула у вікно — небо було яскраво-блакитним, і вона раптом згадала, що має сукню такого самого кольору. Легку, вільного крою, майже до кісточок. Саме її Наталя й вирішила вдягнути цього дня.

    Софійку, як і домовлялися, вона відправила з Орисею. Потім викликала таксі, щоб підвезти Карину до одного з корпусів університету.

— Ти знаєш, де шукати аудиторію? — запитала Наталя, коли вони вже приїхали.

    Дівчина лише похитала головою.

— Гаразд, ходімо.

    Вони зайшли до корпусу. Карина сказала, що розклад занять має бути на другому поверсі, тож саме туди вони й піднялися. Але, знайшовши його, ні вона, ні Наталя не могли розібратися в хитросплетінні таблиць.

— Ти пам'ятаєш, яка в тебе група?

— Так, ОП-12. Але не можу її знайти.

Обидві уважно вдивлялися в складну схему.

— Ну й ребус якийсь...

— Та який же ребус? Тут усе дуже просто! — раптом озвався чоловік у світлому піджаку, який теж підійшов до розкладу. — Що вам потрібно?

— Моя племінниця навчається в групі ОП-12.

— О, так вони зараз у мене — на вищій математиці. Аудиторія 335, третій поверх, — відповів викладач і повернувся до них обличчям.

— Дякую! То я побігла, тітко Наталю? — озвалася Карина.

— Так, Карино, біжи, щоб не запізнитися. Потім мені зателефонуєш.

   Наталя вже рушила до виходу, коли її несподівано зупинив голос викладача.

— Наталю...

  Вона озирнулася.

— Ми знайомі?

   Жінка уважно вдивлялася в обличчя незнайомця, частково приховане за окулярами.

— Я теж спершу тебе не впізнав. Мене звати Едуард. Едік. Пам'ятаєш? Ми навчалися на одному курсі в педагогічному університеті.

— Едік?.. — Наталя на мить замислилася. — Невже це справді ти? Ти був зовсім іншим...

— Так. Худішим і без окулярів, — засміявся він. — А ти стала ще красивішою. І це блакитне плаття тобі неймовірно пасує.

— Дякую... — Наталя трохи зашарілася, мимоволі пригадавши, що сьогодні хотіла вдягнути зовсім інший одяг.

    Саме тоді пролунав дзвінок, сповіщаючи про початок першої пари.

— Мушу бігти — студенти вже чекають. Але все ж запитаю: чи не погодишся випити зі мною ввечері чашку кави?

— Чому б і ні? — усміхнулася Наталя.

— Тоді диктуй номер телефону.

— Запам'ятаєш?

— Звісно. Я ж математик!

    Наталя швидко продиктувала цифри, і вони розійшлися. Вона повільно спускалася сходами університетського корпусу, дивилася на сонце, на безхмарне небо й щиро усміхалася. Вона ще не знала, що чекає її цього вечора, але сподівалася на краще. Адже вона теж шукала своє маленьке жіноче щастя.

***

    Орися не поспішаючи їхала на роботу. Сьогодні навіть заторів було менше, ніж зазвичай, тож вона розуміла, що не запізниться. На задньому сидінні весело щебетали Арсен і Софійка. Їхній гарний настрій передавався й Орисі.

    Важка ніч залишилася позаду. Попереду був довгий робочий день. А оскільки Аліни не було, то справ у Орисі значно побільшало.

    Відвівши дітей до їхньої групи, вона взялася за нагальні справи. Зранку занять у неї не було, тому поринула в паперову роботу.

    Ближче до обіду зателефонував Дем'ян. Просив вибачення, що вчора не зміг поговорити.

— Послухай, Дем'яне. Я зробила те, про що ти просив: Борис не писатиме на тебе заяву до поліції. Тож тепер виконай і ти свою обіцянку — дай спокій мені та моєму синові.

— І ти тепер спокійно будуватимеш життя з ним?

— Я тепер спокійно будуватиму своє життя. А з ким саме — тебе це вже не стосується. Бувай.

Орися завершила виклик і знову занурилася в папери.

     Того дня вона навіть забулала пообідати. Лише після третьої години відчула, наскільки зголодніла. Попереду ще залишалося чимало роботи, тому вона вирішила швидко перекусити в невеликому кафе неподалік.

    Післяобідньої пори відвідувачів було небагато. Орися обрала затишний столик і замовила простий обід: картопляне пюре, котлету по-київськи, салат і сік. Вирішила, що сьогодні обійдеться без десерту.

    Та не встигла вона навіть почати їсти, як перед нею з'явилася велика порція морозива з фруктами.