60.

    Після зустрічі з подругами та поїздки на роботу Наталя вирішила зайти до супермаркету й купити щось на вечерю. Софійку вона сьогодні залишила із сусідкою — літньою жінкою, діти якої жили за кордоном. Та дуже прив'язалася до дівчинки й сама часто запрошувала її до себе. Сьогодні вона знову зателефонувала й покликала їх обох на домашні пиріжки.

    Наталя поспішала на зустріч із подругами, а Софійка, почувши, що там не буде ні Арсена, ні Вікусі, охоче погодилася піти до сусідки. Тож Наталя вирішила зробити їй невеликий подарунок і купити фруктів. Заодно потрібно було й поповнити власні запаси. Хоча настрою ні готувати, ні навіть їсти вона не мала.

    Після того випадку з квітами Петро більше не телефонував. Наталя розуміла, що справжніх почуттів до нього не відчувала, але все ж почала звикати до його присутності у своєму житті. Та й чоловічої уваги хотілося, як і кожній жінці.

    Раптом у сумочці задзвенів телефон. Наталя миттю потягнулася до нього, чомусь сподіваючись, що це Петро. Та дзвонила Аліна — хотіла ще раз нагадати дещо щодо роботи.

— Зрозуміло, Аліно. Не хвилюйся, ми впораємося. Ти як, уже все зібрала?

— Та щойно ще заїжджала до торгового центру, докупила кілька купальників, бо мої вже якісь потьмянілі. А я ж хочу гарно виглядати!

— Ти завжди гарно виглядаєш!

— Дякую, подружко. Ти теж... І все в нас буде добре!

— Звісно! Гарного тобі відпочинку!

    Аліна подякувала, пообіцяла привезти з подорожі багато сувенірів і гарний, заразний настрій, після чого попрощалася.

    Наталя зітхнула. Сама не помітила, як опинилася біля відділу, де продавалися товари для плавання: надувні матраци, маски, ласти... А вона цього літа так і не встигла навіть покупатися. Поїхати восени на море теж поки не могла — ще виплачувала іпотеку. А от до якогось аквапарку із Софійкою вони цілком могли б вибратися. Тільки б знайти компанію... Можна, звісно, запропонувати Орисі, але в неї зараз і своїх проблем вистачає. От якби Петро запропонував — було б ідеально: він із сином, вона з донькою, усім було б весело.

     Саме тому Наталя просто посеред супермаркету наважилася зателефонувати Петрові.

  Спочатку лунали довгі гудки, але після третього їй відповів жіночий голос. Наталя зовсім не сподівалася цього, тому на мить розгубилася й мовчала.

— Алло! Алло! Хто це? — запитала жінка. Її голос видався Наталі немолодим, і вона вирішила, що це, мабуть, його мати.

— Добрий день. Я телефоную до Петра.

— А я питаю: хто ви? — наполегливо повторила жінка.

— Мене звуть Наталя.

— І що вам потрібно від мого сина?

   Тепер Наталя остаточно переконалася, що не помилилася.

— Можливо, Петро вам розповідав...

— Можливо. То що вам від нього потрібно?

— Я... просто хотіла поцікавитися, як у нього справи.

— Ви б, Наталю, спочатку розібралися зі своїми залицяльниками, а тоді вже цікавилися, як справи у мого сина, — холодно відповіла жінка.

— Гаразд, — тихо сказала Наталя й завершила розмову.

    Щось пояснювати цій жінці вона не бачила сенсу. Та справа була навіть не в ній. Кожна мати стане на бік свого сина. Справа була в самому Петрові. Те, що чоловік, якому вже давно за сорок, розповідає матері такі подробиці свого особистого життя, одразу знизило його в очах Наталі. Вона зрозуміла: поруч із таким чоловіком завжди буде третя людина — його мама. Вона твердо вирішила, що більше не телефонуватиме йому.

   Скупившись, Наталя занесла сусідці фрукти, подякувала за те, що та побула із Софійкою, і повернулася додому.

    Софійка побігла гратися, а Наталя стала розкладати продукти з пакетів. І раптом поміж покупками помітила якийсь папірець. Вона взяла його до рук і впізнала візитку, яку нещодавно дав їй батько Тараса.

    Недовго думаючи, Наталя набрала номер.

— Слухаю! — майже одразу відповів суворий чоловічий голос.

— Добрий день. Мене звуть Наталя. Ви якось дали мені свою візитку. Пам'ятаєте?

— Наталю? Звісно, пам'ятаю. — Голос чоловіка відразу потеплішав. — Я чекав вашого дзвінка. Тарасові позавчора зробили операцію. Я був поруч із ним, але вчора після обіду мусив повернутися додому. Наталю, йому зараз дуже потрібна підтримка...

— Надішліть, будь ласка, адресу, де він перебуває.

— Звісно, звісно. Зараз надішлю. Я дуже вдячний вам, Наталю.

     Батько Тараса одразу переслав адресу. Наталя дивилася на повідомлення на екрані телефону й думала: навіщо їй усе це?