58.

    Орися лежала в ліжку й дивилася на зорі за вікном. Напевно, зараз під ними гуляють закохані, тримаючись за руки, і будують плани на майбутнє. Вона теж хотіла б так. Та вже переконала себе, що майбутнього для неї більше не існує.

    Сон не приходив, хоча Орися цього й очікувала. Вона дуже хвилювалася за Бориса. Так, вона розуміла, що він у безпеці, що зараз нічим не може йому допомогти. Та все ж... Саме через неї він опинився в лікарні. Орися щиро сподівалася, що травми в нього несерйозні, але в голову вперто лізли найрізноманітніші думки. І хоч як вона намагалася їх прогнати, вони поверталися з новою силою.

    Орися взяла телефон. Прогорнула кілька сторінок у соцмережах і раптом побачила, що Борис з'явився онлайн. Вона трохи повагалася, але все ж написала: «Як ти?». Відповіді довелося чекати хвилин із п'ятнадцять. Нарешті на екрані з'явилося коротке повідомлення: «Все ок».

    Орися полегшено зітхнула. Спершу хотіла зателефонувати, але годинник показував майже четверту ранку. Тож вирішила, що дзвонити в таку пору не варто. Замість цього написала лише одне слово: «Вибач».

     Борис прочитав повідомлення, а за мить поставив сердечко. Що саме це означало, Орися могла лише здогадуватися. Та як би там не було, на душі стало трохи легше. Вона ще якийсь час полежала й нарешті заснула.

     Розбудив Орисю тихий стукіт у двері. Вона швидко підвелася. За вікном уже давно панував ясний день. До кімнати зайшла бабуся.

— Вибач, Орисю, що розбудила. Розумію, ти, мабуть, хотіла ще поспати...

— Бабусю, все гаразд, — відповіла Орися, проганяючи залишки сну.

— Ми сьогодні їдемо...

— Так, я пам'ятаю. Зараз швиденько зберуся й проведу вас.

— Не поспішай. Наш поїзд лише о сімнадцятій. Але ми пообіцяли Арсену разом сходити на піцу. Ти з нами?

— Ні, бабусю, щось не хочеться, — відмовилася Орися.

     Їсти їй справді зовсім не хотілося. А ось побути на самоті — дуже.

     Коли всі пішли до кафе, Орися зробила собі велику чашку кави й сіла думати, як розв'язати цю непросту ситуацію. Та побути наодинці зі своїми думками їй не судилося. Зателефонувала Аліна й наполегливо попросила зустрітися. Тож Орисі довелося скинути домашній халат і капці, швидко перевдягнутися та вирушити на зустріч із подругами.

     Аліна, Орися й Наталя зустрілися на терасі затишного кафе. Кожна замовила собі щось поїсти й випити. Хоча всі троє виглядали пригніченими.

— Дівчата, маю до вас серйозне прохання, — почала Аліна. — Ви знаєте, що батьки подарували мені сертифікат на подорож.

— Так. І кого ти запросила? — поцікавилася Наталя.

— Мені теж дуже цікаво, — додала Орися. — Розповідай, не тягни.

— Гаразд, не буду вас інтригувати. Я вирішила їхати сама.

— Але як так, Аліно? Чому нікого не обрала?

— Мабуть, поруч зі мною зараз немає тієї людини, з якою хотілося б розділити цю подорож, — зітхнула Аліна. — Але я хотіла поговорити не про це. Мене не буде десять-дванадцять днів. І я хочу попросити вас на цей час розділити між собою мої обов'язки.

— А коли ти їдеш? — уточнила Наталя.

— Завтра.

— Так швидко?! — здивувалася Орися. — Ми ж навіть не встигнемо в усьому розібратися.

— Саме тому я й покликала вас сьогодні. Хотіла, щоб ми зараз поїхали на роботу, і я все вам пояснила. Бо завтра о десятій у мене рейс.

— Куди ти так поспішаєш? — запитала Наталя.

— На Санторіні. Виліт завтра, а наступний — лише через місяць. Чекати ще цілий місяць я вже не можу. Та й хлопець із турагентства так гарно розповів про це місце, що я просто не змогла втриматися.

— Що ж, тоді гарного тобі відпочинку! — побажала Наталя.

— Дякую. Наталю, ти якась засмучена. Чи мені здається? Та й ти, Орисю...

— Ох, Аліно... Що тут скажеш? Чоловіки... — важко зітхнула Наталя.

— І не кажи... — сумно усміхнулася Орися.

      І кожна розповіла свою неприємну історію. Наталя — як Петро на рівному місці влаштував їй сцену ревнощів, а Орися — як Дем'ян зіпсував їй таке чудове побачення.

— Сподіваюся, Аліно, хоч у тебе на відпочинку все буде добре, — сказала Орися.

— Ага... Якщо там не знайдеться ще якихось горе-чоловіків, — усміхнулася Аліна.

    І вперше за весь день усі троє майже одночасно засміялися.