54.

    Ранок для Аліни видався важким. Вона прокинулася у квартирі Наталі. Учора не хотіла повертатися додому — мама неодмінно помітила б за її виглядом, що сталося щось недобре. А розповідати про все Аліна поки що не була готова.

— Я зварила тобі міцну каву, саме таку, як ти любиш! — зазирнула до кімнати Наталя. — Ходімо, вип'єш — і одразу стане легше.

— А Орися ще тут?

— Ні, нещодавно поїхала. Сказала, що їй треба зібратися на роботу.

— І мені треба... Але боюся потрапити батькам на очі. Вони ж одразу зрозуміють, що вчора сталося щось неприємне. Не хочу їх засмучувати.

— У тебе є шанс із ними розминутися. Я щойно телефонувала твоїй мамі, адже вони забрали Софійку. Вона сказала, що сьогодні діти не підуть на заняття. Ще вчора твої батьки та Орисині бабуся з дідусем пообіцяли їм похід до зоопарку. Тож зараз усі збираються туди.

— Як добре... Як добре, що в мене є такі батьки, — з полегшенням зітхнула Аліна.

— У мене теж є батьки... Але до твоїх їм далеко, — сумно відповіла Наталя.

— Наталю, вибач... Я не хотіла...

— Усе гаразд. Я вже давно звикла, що родина згадує про мене лише тоді, коли їм щось потрібно. Але досить про сумне. Ходімо пити каву.

— А потім я поїду додому, переодягнуся й приведу себе до ладу. Ще потрібно замовити легкий фуршет на обідню перерву — хочу пригостити колег. І дітям треба щось купити. Може, морозиво?

— Краще фрукти. Не всі батьки дозволяють дітям морозиво.

— Так... Напевно, ти маєш рацію.

     Випивши кави, Наталя поспіхом зібралася на роботу — сьогодні вона працювала у першу зміну.

— Я залишу тобі ключі, щоб ти не поспішала. І ще поклала спортивний костюм. Не підеш же ти додому у вечірній сукні?

— Не піду. Дякую.

— І ось твої квіти. Я поставила їх у воду. Щоправда, не знаю, який букет від Сергія, а який — від Назара.

— Та мені вже байдуже, хто який подарував... Квіти ж ні в чому не винні. Але залиш їх собі. Може, тобі буде приємніше на них дивитися.

— Дякую. Гаразд, я побігла.

       Наталя швидко пішла, а Аліна залишилася сама у порожній квартирі. Їй потрібно було зібрати докупи думки. Але спершу вона допила каву, помила чашку, а тоді набрала Сергія.

       «Абонент перебуває поза зоною досяжності».

    Аліна тяжко зітхнула й поглянула на букети. Червоні троянди — від Сергія, рожеві — від Назара. Цікаво, чому вони обрали саме ці квіти? Такі красиві, навіть розкішні... Але чому саме ці?

       Червоні — символ кохання. Сергій зізнався їй у своїх почуттях. Але якщо справді кохає, то чому так легко здається? Чому вимкнув телефон?

       А Назар?.. Аліна була майже впевнена, що він ніколи її не кохав. Просто шукав стосунків, у яких йому було б зручно.

     Раптом пролунав сигнал нового повідомлення. Аліна миттю схопила телефон, сподіваючись побачити сповіщення про те, що Сергій знову на зв'язку. Вона вже вирішила запропонувати йому поїхати разом у подорож.

     Та повідомлення виявилося звичайним сповіщенням мобільного оператора про зміну тарифного плану. Розчаровано зітхнувши, Аліна ще раз набрала номер Сергія. Марно. Після цього вона більше не телефонувала.

      Фуршет із колегами минув легко й невимушено. Діти щиро раділи різноманіттю фруктів, які цього дня з'явилися на їхньому обідньому столі.

      Потім Аліна повернулася до роботи. Кілька годин поспіль вона просиділа у своєму кабінеті, розбираючи документи. Та раптом відчула, що більше не може залишатися на місці. Хотілося змінити обстановку.

      Вийшовши на вулицю, вона зрозуміла: змінити її потрібно кардинально.

      Аліна відкрила карту, знайшла адресу туристичної агенції, подарунковий сертифікат якої  отримала від батьків.

     За деякий час вона вже сиділа за столом навпроти привітного менеджера й перегортала каталог зі світлинами найкрасивіших куточків світу.

— Мені здається, ви шукаєте якесь особливе місце, — усміхнувся він.

— Так.

— Поділитеся своїм секретом?

— Я хочу туди, де багато сонця, — зізналася Аліна.

— Тоді я знаю, що вам запропонувати — Санторіні. Там неймовірно багато сонячного світла. А ще... його знамениті заходи сонця. Саме в цю мить небо, море й земля ніби зливаються в одну бездоганну гармонію.

— Я ніколи там не була.

— Запевняю вас, ви не пошкодуєте.

— А можна побачити фотографії?

— Звісно. Але жодне фото не здатне передати того, що ви відчуєте, коли побачите цей захід сонця на власні очі.

     Аліна мовчки вдивлялася у фотографію.

— Кажуть, після такого заходу сонця багато людей повертаються додому зовсім іншими, — тихіше додав менеджер. — Не тому, що їхнє життя змінюється за один вечір. А тому, що вони самі дозволяють собі його змінити.

     Ці слова несподівано зачепили Аліну.

     Вона ще раз подивилася на світлини. Білі будинки. Синє море. Сонце. Спокій.

     Саме цього їй зараз найбільше бракувало.

— Ви мене переконали, — усміхнулася вона вперше за останні дні. — Хочу саме туди.

— Гаразд.

— Але в мене подарунковий сертифікат.

— Чудово. Тоді оформлюємо?

— Так. Лише є один нюанс. Сертифікат розрахований на двох, але я хочу поїхати сама. Так можна?

— Звісно. Невикористану суму ми можемо повернути на вказаний вами рахунок або залишити на вашому балансі для наступної подорожі.

— Тоді поверніть кошти. Цей подарунок зробили мені батьки, тож я поверну їх їм.