53.

   Після святкового сніданку Аліна, її мама і, звісно ж, Віка зібралися до салону краси. Батько мав залишитися вдома й чекати на них.

— Ми маємо бути найкласивіші! — весело щебетала Вікуся.

— Найкрасивішою сьогодні має бути мама, бо вона — іменинниця. А вже потім — ми з тобою, — лагідно поправила онуку бабуся.

— Ми теж! Бо вона моя мама, а ти — її мама!

  Аліна лише усміхалася, слухаючи цю розмову.

  Перед самим виходом із дому їй зателефонувала Орися. Спершу привітала подругу з днем народження, а потім, раз по раз перепрошуючи, попросила терміново приїхати на роботу. Потрібно було надіслати важливий звіт, але вона ніяк не могла знайти потрібний файл.

  Тож плани довелося змінити. Батько мав завезти дружину й онуку до салону, а Аліна поїхала на роботу власною машиною. Вона вирішила швидко владнати справи, а тоді приєднатися до рідних.

  Щойно увімкнувши комп'ютер, Аліна відразу знайшла потрібний файл.

— Орисю, завтра ж покажу тобі, де що знаходиться на моєму комп'ютері. Про всяк випадок, — сказала вона, надіславши звіт.

— Аліно, ти так говориш... Невже щось може статися? Не лякай мене.

— Та ні. Просто може трапитися так, що я буду у відпустці й не зможу так швидко приїхати, як сьогодні.

— Аліно, ти про що? Поїдеш до батьків? Але ж минулого разу все було добре. Це просто сьогодні така ситуація...

— От саме для таких ситуацій я й хочу тобі все показати.

— Та я зовсім не проти, але ти говориш загадками.

— Вибач. Просто батьки подарували мені сертифікат на подорож, і я хочу ним скористатися.

— Справді? Як же тобі пощастило з батьками! Звичайно, треба їхати. Хіба можна відмовитися від такого подарунка? А куди збираєшся — поїдеш чи полетиш?

— Ще не вирішила. Як і не вирішила, з ким полечу.

— Тобто?

— Батьки подарували подорож на двох, але ім'я людини, яка поїде зі мною, маю вписати сама.

— Аліно, тут і думати нічого! Запропонуй Сергієві.

— Орисю, котра година?

— Майже південь.

— Ну от! Уже майже південь, а він досі мене не привітав.

  У цю мить у двері постукали.

— Заходьте! — озвалася Аліна.

   На порозі стояв кур'єр із великим букетом квітів.

— Уже не терпиться дізнатися, від кого вони. Хоча, здається, я здогадуюся... — сказала Орися, щойно кур'єр пішов.

   Аліна ледь усміхнулася, дістала листівку й уважно перечитала написане. Кілька хвилин мовчала, а тоді розчаровано промовила:

— Орисю, ти помилилася.

— Тобто це не від Сергія?

  Аліна лише похитала головою.

— А від кого?

— Від Назара...

— Ох, ці колишні... І навіщо вони знову з'являються в нашому житті? — тяжко зітхнула Орися.

— А як у тебе справи на особистому фронті? — запитала Аліна, щоб змінити тему.

— Та навіть не знаю. У суботу маю побачення.

— Побачення — це добре. І з ким?

— З Борисом.

— О, це цікаво!

— Аліно, ти ж поспішала! — нагадала Орися, мабуть, і сама не бажаючи продовжувати розмову про особисте.

— Справді. Звіт відправила — можу йти. І ви сьогодні теж закінчуйте раніше. Ні тобі, ні Наталі я не ставила занять після обіду. Ну все, побігла!

  Та щойно вона підвелася, як до кабінету забігла Наталя.

— О! Імениннице, вітаю! — Вона підійшла до Аліни й міцно її обійняла.

Слідом за Наталею до кабінету зайшло ще з п'ятеро працівників. Кожен по черзі привітав начальницю.

   Коли ж Аліна нарешті вийшла в коридор, на неї чекав ще один сюрприз. Діти з усіх боків бігли до неї, даруючи власноруч зроблені листівки. Обійми з кожним маленьким вихованцем забрали ще трохи часу, тож до салону вона приїхала більш ніж на годину пізніше.

   Віка вже була з готовою зачіскою й сиділа за столиком, захоплено граючи в телефоні. Дідусь чекав поруч, а бабусі ще вкладали волосся.

— Їдьте без мене, бо я тут ще надовго, — сказала Аліна рідним. — Постарайтеся приїхати до ресторану вчасно і зустріти гостей, бо я, схоже, запізнюся.

    Усі процедури, які вона замовила, справді забрали чимало часу. Коли ж Аліна повернулася додому перевдягнутися, там уже нікого не було. Вона швидко змінила вбрання, викликала таксі й вирушила до ресторану.

   Дорогою їй було сумно. Не так вона уявляла святкування свого тридцятиріччя. Звичайно, добре, що поруч є рідні, друзі й донечка. Та поруч не було коханого чоловіка. А ж міг би бути...

   Аліна згадала вечір на Сергієвій дачі, коли він освідчився їй. Вона тоді не відповіла «так». Але й не відмовила. Лише сказала, що поки не готова. Він образився.

  «А що було б, якби я погодилася?» — промайнуло в голові. Можливо, тепер усе склалося б інакше. Хоча... може, так навіть краще. Навіщо їй Сергій, якщо він навіть не привітав її з днем народження? Зате привітав Назар. Але й він, мабуть, їй уже не потрібен.

   Із такими невеселими думками Аліна вийшла з таксі й попрямувала до ресторану. Проходячи повз гардероб, вона мимохіть глянула в дзеркало й усміхнулася. Що не кажи, а власний вигляд їй подобався. Струнка постава, довга золотиста сукня, що ідеально підкреслювала фігуру, елегантна зачіска й вечірній макіяж.

   Цієї миті настрій помітно покращився.

   Увійшовши до зали ресторану, Аліна відразу відчула на собі десятки захоплених поглядів. Та вона не розгубилася, а впевнено рушила вперед. Вона завжди була саме такою — сильною, упевненою, цілеспрямованою. Лише сьогодні ця впевненість подекуди приховувала сум. Але зараз вона не хотіла про це думати.

   Офіціант провів її до столика, де вже чекали гості. І тільки там Аліна дозволила собі розслабитися.

  Теплі обійми, щирі вітання, побажання, дзвін келихів і смачні страви створювали справжню святкову атмосферу.

  Щоправда, малеча, швиденько перекусивши, одразу побігла до дитячої кімнати. Повернулися діти лише тоді, коли офіціанти винесли святковий торт.