49.

    Перед Аліною лежав стос паперів. Незабаром перше вересня, а це означало нові групи, нові розклади, нові навантаження. Усе потрібно було узгодити й ретельно прорахувати. До того ж вона сама додала собі роботи, погодившись провести аудит на фірмі Назара. На це доведеться виділити день-два. Аліна добре знала, як там усе влаштовано, адже колись і сама працювала в цій компанії. Але поки що справ вистачало й на власній роботі.

  Отже, нові групи, аудит і ще пошуки юриста… І з чого ж почати?

   Вона відкрила першу теку з документами, але в ту ж мить на столі завібрував телефон. На екрані висвітилося: «Мама». Аліна відклала папери й одразу відповіла.

— Ми вже виїхали! Години за три будемо! — радісно повідомила мама.

— Що?..

   І раптом Аліну мов блискавкою вразило. Завтра ж у неї день народження! Замовлено ресторан, гості вже їдуть, а вона через усі свої проблеми зовсім забула про святкування.

— Донечко, все гаразд? — занепокоєно запитала мама.

— Так, мамо. Просто я зараз на роботі. Але обов'язково приїду вас зустріти.

— Якщо ти дуже зайнята, ми можемо трохи погуляти столицею.

— Ні-ні, що ви! Я обов'язково приїду.

   Закінчивши розмову, Аліна швидко розділила папки на термінові й ті, що ще могли зачекати, та зосереджено взялася до роботи. Адже, окрім зустрічі з батьками, потрібно було владнати ще кілька питань, пов'язаних зі святкуванням. Насамперед вибрати сукню, записатися до перукаря й візажиста.

    Розібравшись із найнагальнішими справами, Аліна повідомила Орисі та Наталі, що після обіду бере вихідний, а завтра не працюватиме весь день. Попросила їх проконтролювати підлеглих і не запізнюватися на свято. Подруги запевнили, що все буде гаразд і їй нема про що хвилюватися.

  Аліна знала, що може на них покластися, тому спокійно вирушила у своїх справах, звісно,  забравши доньку.

   Щойно Вікуся побачила бабусю й дідуся, одразу кинулася по черзі в обійми до кожного.

— Як же ти підросла! — усміхнувся дідусь.

— І ще красивішою стала! — додала бабуся, обіймаючи й цілуючи онучку.

   Аліна тим часом пішла на кухню накривати на стіл.

— А мама якась сумна, — зауважила бабуся.

— У неї скоро день налодження! — гордо повідомила Віка.

— День народження, — лагідно уточнив її дідусь. — І тому мама сумує?

— Ні. Бо з Селгієм посвалилася!

  В Аліни на кухні мало ніж із рук не випав. Звідки ця маленька дівчинка все знає?

  А у вітальні розмова тривала.

— Ми були у нього на дачі. Там дузе класно! Але мамі не сподобалося, і ми втекли… А мені сподобалося. І Селгій мені теж подобається...

   Бабуся швидко зрозуміла, що тему треба змінювати.

— Вікусю, а пограй-но з дідусем у лікаря. Бачиш, скільки нових медичних інструментів ми тобі привезли?

— Дідусю, лягай-но! Я тебе лікуватиму! — по-діловому сказала дівчинка.

   Мама Аліни тим часом зайшла на кухню. Донька вже чекала на неї.

— Мамо, будь ласка, ні про що не питай.

— Донечко, я не хочу лізти тобі в душу. Але й не хочу бачити, як ти страждаєш, та ще й напередодні свого дня народження. Невже все так погано?

  Аліна лише мовчки кивнула.

— Невже цей Сергій такий недобрий? Он Вікуся каже, що він їй подобається. А це, повір мені, дуже великий плюс.

— Мамо, усе навпаки. Сергій дуже хороша людина. Просто я… я його не кохаю. Тому ми не можемо бути разом.

— Ой, доню... Хіба ж хто знає, що таке кохання? Я теж колись не була певна, що кохаю твого тата. А тепер ми вже понад тридцять років живемо разом і щасливі. Тож не вагайся — помирися зі своїм Сергієм.

— Мамо, все набагато складніше. Напевно, так і сталося б… якби я випадково не зустрілася з Назаром.

— А це ще хто?

— Батько Віки.

   Мати здивовано подивилася на доньку.

— Той самий? Той негідник? Дитино, ти що, здуріла? Невже чекаєш чогось доброго від людини, якій ти з маленькою дитиною колись була зовсім не потрібна?

— Мамо, я нічого від нього не чекаю. Не планую будувати з ним стосунки… Але й відпустити його не можу. І від цього мені дуже важко.

— Ой, бідна моя дитино...

   Мати підійшла й міцно обійняла доньку.

— Дуже мені тебе шкода. Стільки ти натерпілася через того Назара. Не впускай його знову у своє життя. Зроби правильний вибір і будь нарешті щасливою.

— Але це не так просто... — тихо відповіла Аліна й пригорнулася до матері. Іноді саме такі обійми допомагають не втратити надію.

   Потім Аліна поїхала до салону краси, звідти — до ресторану, щоб уточнити, чи все готове до святкування. Після цього заїхала до торговельного центру вибрати сукню.

  Та хоч куди б вона їхала, перед очима весь час поставали двоє чоловіків — Сергій і Назар. Такі різні. Мама сказала, що їй потрібно зробити вибір. Аліна чудово розуміла, кого вона мала на увазі. Але чи буде чесно щодо самого Сергія погодитися на стосунки, коли її серце й досі не визначилося?

  Вона приміряла одну сукню, другу, третю… Дивлячись на своє відображення в дзеркалі, по черзі уявляла поруч то Сергія, то Назара. І все одно не могла зрозуміти, хто їй насправді потрібен.

  «Як же це складно…» — подумала Аліна й усвідомила, що настрою святкувати день народження в неї зовсім немає.