46.

   Вранці Орися зателефонувала Аліні й попросила знайти їй заміну. Сказала, що буде на роботі в другій половині дня, а зараз має термінові справи.

— Це стосується твого розлучення? — запитала Аліна.

— Ох, Аліно, я навіть не знаю, що відповісти. Розкажу при зустрічі, — зітхнувши, відповіла Орися.

   Вона не хотіла по телефону розповідати подрузі, що лишається вдома, аби спровадити нав'язливих родичів.

  Потім Орися підвелася з ліжка й сонно пошкандибала на кухню. Проходячи через вітальню, крізь привідчинені двері побачила, що Дем’ян спить на дивані. Отже, маму таки відправив на крісло? Дійсно турботливий синочок!

   А на кухні вже порядкувала свекруха.

— Ой, донечко, вибач, я тут трішки господарюю. Ось вирішила спекти вам свіженьких сирничків. Арсенчик любить таке? Чи, може, щось інше приготувати?

— Зазвичай він на сніданок їсть пластівці.

— Ой, що ті пластівці? Хіба ними дитя буде ситим?! А як ти, доню? Дем’ян казав, що ти вчора погано почувалася. Це все через те, що ти багато працюєш!

— Можливо. Але ж мушу працювати — потрібно забезпечувати сина!

— Так, тобі зараз важко. Але не хвилюйся. У Дем’яна тимчасові труднощі. Скоро він знайде роботу й буде забезпечувати вас, як і раніше.

— Як і раніше? — здивувалася Орися.

— Ну так. Адже коли Дем’ян був за кордоном, то гарно заробляв!

    Орися не встигла відповісти, що не має жодного уявлення про його заробітки, бо не бачила від нього ні копійки, як на кухню зайшов Дем’ян.

— О, як смачно пахне — як у дитинстві! Орисю, у моєї мами найсмачніші сирники! — захоплено повідомив він.

— Та що ти таке кажеш, синку? Звичайнісінькі сирники!

— А я кажу — найсмачніші!

   Їхню суперечку перервав дзвінок у двері. Орися вийшла з кухні й відчинила. На порозі стояли бабуся з дідусем.

— Привіт, онучечко! Як ви тут? — усміхнулася бабуся.

— Привіт! Як я рада вас бачити! Проходьте! — щиро сказала Орися.

   Тут з’явився й Дем’ян.

— Ну ось і вся сім’я в зборі! Дуже радий вас бачити!

— Дем’яне? А ми не сподівалися тебе тут зустріти, — здивувалася бабуся.

— А я ось вирішив, що пора повертатися в сім’ю.

    Бабуся лише невдоволено кивнула, а дідусь стримано привітався.

    Далі, хотілося того Орисі чи ні, відбулося знайомство. Мама Дем’яна дуже зраділа, що за один приїзд змогла познайомитися зі стількома родичами. Вона почала виймати з холодильника все, що вчора туди понакладала, і невдовзі стіл ломився від наїдків.

   Бабуся й дідусь були здивовані такими обставинами, але, оскільки були людьми вихованими, намагалися не демонструвати своїх емоцій.

— Орисю, а може, нам варто якось відзначити таку приємну зустріч? Можливо, вина якогось дістанемо? — запитав Дем’ян, узявши на себе роль господаря.

— Зустріч ця вийшла незапланованою, тому я не встигла придбати ані вина, ані будь-якого іншого напою, — відрізала Орися.

— От шкода, що я домашню наливку не поклала в сумку. Ви не уявляєте, яка вона смачнюща! — демонстративно зітхнула новоспечена свекруха. — Але нічого, я виправлюся й пригощу всіх своєю фірмовою наливкою!

   Саме в цей час на кухню зайшов заспаний Арсен.

— Мамо! У нас гості? — протираючи очі, сказав хлопчик.

— Арсенчику, ти забув, що вчора до тебе бабуся Ліда приїхала? — нагадала про себе мама Дем’яна.

— Бабуся Таня! Дідусь Арсен! — радісно вигукнув хлопчик і кинувся до них в обійми.

— Ах, цих ти більше знаєш! Але нічого, скоро і зі мною ближче, і з моїм чоловіком познайомишся! — сказала матір Дем’яна.

    Та Арсен не звертав на неї уваги. Він уже сидів на колінах у свого улюбленого дідуся й щось захоплено йому розповідав.

    Орися вже не могла дочекатися, коли Дем’ян і його мама нарешті підуть. Телефонний дзвінок відірвав її від роздумів. Дзвонила Аліна й питала, як швидко Орися зможе прийти на роботу. Наталі терміново потрібно було відлучитися, і замінити її вже не було кому.

   Орися пообіцяла прийти якнайшвидше.

   Вона повідомила всім, що її терміново викликають на роботу, і пішла збиратися. За нею в кімнату зайшла бабуся.

— Донечко, що це все означає? — як завжди лагідно запитала вона.

— Я й сама не знаю, бабусю. Можу лише здогадуватися. Але в мене є до вас із дідусем прохання, можна?

— Звісно. Ти ще таке питаєш?

— Я хочу залишити з вами Арсенчика.

— А хіба ці двоє зараз готові розлучитися? За це можеш не хвилюватися.

— І ще одне прохання: простежте, будь ласка, щоб Дем’ян і його мама якнайшвидше пішли звідси.

— Ну це вже важче, але я постараюся.

    А коли під вечір Орися повернулася з роботи, дім зустрів її тишею.

    Лише бабуся сиділа на дивані й переглядала старий альбом.

— Бабусю, а де всі?

— Ну, Арсен молодший повів Арсена старшого гуляти. А решту гостей я, як ти й просила, випровадила.

— Бабусю, справді? — Орися кинулася в обійми рідної людини.  – Як добре!

— Але я все ж хочу почути, що тут відбувалося.

— Розповім, бабусю, розповім... Але можна я спершу трішки насолоджуся тишею?