45.

    Вклавши Арсена спати, Орися повернулася до вітальні. Там вона розклала диван і постелила для мами Дем’яна. Жінка пішла до ванної, а Орися взялася розкладати крісло, щоб міг заночувати Дем’ян.

— Орисю, я не буду спати на кріслі! — відразу заперечив Дем’ян.

— Не спи. Можеш лягати на підлозі! — розсердилася Орися. — Якщо на кріслі незручно.

— Та я не про те, Орисю. Що мама подумає, коли побачить, що ми спимо окремо?

— А що мама думала всі ці роки, коли ми жили окремо?

— Та я ж не розповідав їй усіх подробиць. Навіщо зайвий раз батьків нервувати?

— А мене можна було нервувати? Залишити саму з дитиною, без допомоги, без фінансової підтримки?

— Та знаю я, що був неправий. Але ж мені тоді щойно двадцять виповнилося. Молодий був, зелений та й дурний... Та я все переосмислив!

— Не вірю тобі, Дем’яне. Не переосмислив, а прорахував!

— Орисю, ну не такий я вже й поганий. Адже колись у нас усе було так добре! Ходімо в спальню, мама тут сама розбереться, а я доведу тобі, як кохаю тебе!

— Мама, звісно, розбереться. А я йду в спальню сама і замикаюся там. Де ти будеш спати і яку «локшину» чіплятимеш матері на вуха, мене не обходить. І ще одне — завтра приїжджають бабуся з дідусем. Місця тут на всіх не вистачить, тому ви маєте поїхати.

— Орисю... Ну мама і так мала їхати, а я б хотів залишитися...

— Ще раз повторюю: приїдуть бабуся з дідусем — усім місця не вистачить! Усе. Йду спати. І якщо тільки наважишся мене турбувати, то негайно все розповім твоїй мамі!

    Орися довго не могла заснути. «Сюрпризи» від Дем’яна не давали їй спокою. Якби це все сталося ще тоді, коли Арсен був немовлям, вона, напевно, повірила б у щирість його почуттів. Та тепер Орися добре розуміла, що Дем’ян — егоїст, який думає лише про власну вигоду. Він дуже хитрий і підступний, і вона не могла збагнути, де закінчується межа його нахабства. Сьогодні він привів матір, а що зробить завтра, аби домогтися свого?

    А колись вона питала його про батьків, казала, що хоче з ними познайомитися, а він лише відмахувався. Навіть на їхнє весілля не запросив. Коли ж поїхав за кордон, чудово знав, як важко буде Орисі самій справлятися з дитиною. Невже не міг познайомити її зі своєю мамою? Можливо, ця жінка хоча б іноді приїжджала б і допомагала їй. Але тоді йому було байдуже.

   Власне, Орися була впевнена, що й зараз йому байдуже, як почуваються вона та Арсен. Просто в нього щось не склалося за кордоном, і він повернувся. Орися його прогнала, батьки теж не запропонували жити з ними, бо мають ще дітей, от він і залишився ні з чим. А якщо помириться з Орисею, то матиме і квартиру в столиці, і дружину, яка гарно заробляє. А що ще потрібно для себе коханого?

    Тепер Орися це чітко розуміла і знала, що Дем’ян так просто не зупиниться. Та найбільше її хвилювало, щоб він не нашкодив Арсену. Адже тепер усіляко намагався налагодити контакт із сином.

    Орисю аж затрусило, коли вона подумки назвала Арсена сином Дем’яна. Адже саме він наполягав на тому, щоб вона пила ліки й позбулася дитини. Казав, що не буде з нею зустрічатися, якщо вона вирішить народжувати. І одружився з нею лише тому, що дідусь вплинув на його рішення. А потім навіть не думав допомагати з дитиною.

   От і весь Дем’ян.

   А вона вірила йому до останнього і не подавала на розлучення, хоча подруги не раз радили це зробити. Тепер же все занадто затягнулося.

   Орися важко зітхнула. Які б важкі думки не тривожили її, втома брала своє, і вона почала дрімати.

    Раптом заблимав телефон — надійшло повідомлення. Чомусь Орися вирішила, що це пише Дем’ян. Але вона помилилася: повідомлення було від Бориса.

   «Привіт. Орисю, досить ображатися. Мрію тебе побачити. Напиши, коли зможеш!»

    Орися відклала телефон. І навіщо їй ще той Борис? І так вистачає проблем.

    А може, навпаки, Борис — це шлях до їхнього вирішення?

    Трохи подумавши, вона написала:

   «Гаразд, як звільнюся від роботи, повідомлю».

  У відповідь Борис надіслав безліч сердечок.