42.

    Зустріч призначили на п’ятнадцяту годину наступного дня у VIP-залі ресторану. Коли Аліна прийшла, Сергій уже чекав. Елегантний темний костюм ідеально підкреслював його статну постать, акуратна стрижка додавала образу впевненості. Від нього ледь вловимо пахло хвоєю — свіжо, спокійно й так знайомо.

   Сергій підвівся, коли побачив Аліну.

— Привіт! — вона привіталася першою.

— Привіт, — коротко відповів він і знову сів.

   Не було ні дружньої посмішки, ні підбадьорливих слів.

— Я все підготував. Коли прийде твій... знайомий, усе йому поясню.

    Аліна не розповідала Сергію, що це за «знайомий», але їй раптом здалося, що він здогадується, хто це. Аліні хотілося щось сказати йому, та вона не знаходила слів. І саме тоді, коли їй нарешті спало щось на думку, до зали увійшов Назар.

— Вибачте за запізнення. Сьогодні дуже жвавий рух на вулицях.

    Аліна познайомила чоловіків, лише коротко пояснивши:

— Назар — керівник фірми, яка опинилася під загрозою, Сергій — мій юрист.

     Вони відразу перейшли до справи. Сергій намагався все доступно пояснити, а Назар — зрозуміти його. Аліна ж мовчки спостерігала за ними й мимоволі порівнювала.

    У свої двадцять вісім Сергій виглядав саме так, як і мав виглядати успішний чоловік: доглянутий, підтягнутий, у бездоганно підібраному костюмі. Він говорив виважено, спокійно пояснював юридичні нюанси, ставив уточнювальні запитання.

    Назарові було тридцять два, але він здавався значно старшим. Трохи зім’ята сорочка, втомлені очі, неголене підборіддя. Колись Аліна захоплювалася ним. Тоді він був успішним, самовпевненим і здавався людиною, якій усе під силу. Тепер же він просив у неї гроші, щоб урятувати справу дядька від остаточного краху. Якщодо нього придивитися, можна помітити привабливі риси його обличчя, але Назар уже не був тим яскравим красенем, якого колись зустріла Аліна.

    І все ж... Коли Аліна дивилася на Сергія, вона бачила чоловіка, який міг подарувати їй спокійне й щасливе майбутнє. А коли переводила погляд на Назара, згадувала жінку, якою була колись сама — закохану, захоплену, готову йти за ним хоч на край світу.

     І раптом Аліна зрозуміла, яка різниця між цими двома чоловіками: Сергій викликав довіру, а Назар — спогади.

    Після майже години обговорень усі умови позики були узгоджені. Сергій ще раз усе уточнив:

— Отож, Аліна стає тимчасовим інвестором підприємства через цей офіційний договір позики із серйозними гарантіями. Якщо ваша компанія не поверне кошти, частина майна або частка бізнесу перейде їй. Якщо запитань більше немає, можете підписувати.

   Назар першим узяв ручку. Він швидко поставив підпис і відсунув документи до Аліни. Вона подивилася на знайомий почерк і відчула дивне хвилювання. Здавалося, що підписує не просто договір, а остаточно визнає, наскільки змінилися їхні життя.

   Вона теж поставила підпис.

   Сергій перевірив документи й склав їх до папки.

— Що ж, тепер усе оформлено офіційно.

— Дякую, Аліно, — мовив Назар. — Ти мене дуже виручила. Можливо, замовимо ще щось?

    Під час обговорення вони випили лише по чашці кави. Меню, яке приніс офіціант на початку зустрічі, так і лежало на кінці столу.

— Ну, можливо... — задумалася Аліна.

— Що ж, вам є що святкувати і, можливо, про що поговорити, а я піду — маю справи. Гарного вам вечора! — Сергій швидко підвівся з-за столу.

— І вам, Сергію, гарного вечора! — відповів Назар, зрадівши, що той іде, а Аліна провела його сумним поглядом.

— То що будеш, Аліно? — нетерпляче запитав Назар.

— Знаєш, я теж, напевно, піду... Теж маю багато справ, — вирішила Аліна.

— Аліно, — Назар легенько взяв її за руку. — Може, хоч коктейль замовлю тобі?

— Ні, я за кермом.

— Тоді морозиво?

— Дякую, але мушу бігти.

   Аліна встала з-за столу, взяла сумку й теку з документами.

— Аліно, я тобі зателефоную. Бо дуже хочу провести трохи часу з тобою... як колись...

— Назаре, як колись уже не буде!

— Буде ще краще! — упевнено сказав Назар.

    Аліна не відповіла. Вона мовчки покинула VIP-зал, швидко пройшла великим рестораном а щойно вийшла на вулицю, помітила, як зі стоянки від’їжджає автомобіль Сергія.

  Вона зупинилася — поспішати вже не було куди.

   І раптом відчула на талії чиюсь руку. Аж здригнулася.

— Вибач, що налякав, не хотів... — Назар по-хазяйськи тримав руку на її талії.

     Аліна не могла цього стерпіти, тому різко відкинула його руку.

— Назаре, чого ти хочеш? — різко запитала вона.

— Хотів подякувати. А ще — проводити багато часу з тобою і донькою. Аліно, я змінився, чесно. Дай мені шанс, і ти в цьому переконаєшся.

— Вибач, Назаре, я мушу йти, — сказала Аліна й попрямувала до своєї автівки.

    Їй було вкрай важко, і зараз у неї не було ні сил, ні бажання розмовляти з Назаром.