40.

    По дорозі до Наталі Аліна вирішила зайти в магазин. Їй потрібно було зняти стрес. І, на думку Аліни, найкраще для цього підходило червоне вино. Авто вона завчасно залишила на стоянці. Вирішила, що додому з Вікою вони поїдуть на таксі.

    Двері Аліні відчинили діти. Усі троє: дівчатка та Арсен. Аліна вручила їм солодощі, і вони миттю побігли до кімнати, вирішуючи, кому які цукерки дістануться.

    Аліна зайшла на кухню. За столом сиділи Наталя та Орися. Перед ними вже стояла відкоркована пляшка червоного вина.

— Заходь, Аліно, — запросила Наталя.

— Є привід? — спитала Аліна.

— Так, і не один, — відповіла Орися.

— І в мене також... Хоча все не так уже й весело, — зітхнула Аліна.

— Та й у нас не краще, — відповіли дівчата.

    А далі почався вечір щирих жіночих розмов. Ні, жодна з них не жалілася. Просто виливала душу. Так їм ставало легше. Лунали мудрі й розсудливі поради, та кожна все одно намагалася слухати своє серце.

— То ти допоможеш йому? — допитувалася Орися в Аліни щодо Назара.

— Теоретично можу. Але чи варто?

— Напевно, не варто. Ці колишні... Коли я згадую про Дем'яна, у мене аж мурашки по шкірі пробігають. Він погрожує мені судами! Він, який пальцем не поворухнув протягом чотирьох років, щоб хоч якось нам допомогти?! Аліно, я так розраховувала на пораду Сергія. Невже він і справді не повернеться?

— Ах, Орисю, і мені потрібна його порада. Напишу йому повідомлення, побачимо, чи відповість.

   Годинник показував уже десяту вечора, і дівчата почали збиратися.

— То хто зможе мене завтра виручити й побути із Софійкою? — спитала Наталя.

— Звісно, я. Ти ж сьогодні мене виручила! — першою запропонувала Аліна.

— Якщо раптом в Аліни не вийде, можеш і на мене розраховувати, — додала Орися. — Добре, Наталю, що хоч у тебе все гарно складається!

— Так, але чи складеться?

— А ти вір у краще! — порадила Аліна, а потім жартома додала: — Головне, щоб колишній на горизонті не з'явився.

— Ні, мій навряд чи з'явиться. А ви теж вірте в краще. У вас шанувальників вистачає, — зазначила Наталя.

— Таких шанувальників, як Назар, треба гнати... А Сергій... Він ображений...

— Мені здається, що довго ображатися він не буде. Але тобі варто зробити крок першою, — порадила Наталя. — Та й тобі, Орисю, немає чого засмучуватися. Борис до тебе гарно ставиться.

— Можливо. Але його сестра...

— А ти не зважай на сестру. У неї своє життя! — порадила Аліна.

— Так, своє. Але носа в наше все одно пхає, — зітхнула Орися.

   Другу пляшку вина вирішили не відкорковувати, залишивши для кращого приводу. Та й засиджуватися довго не хотіли, адже завтра зранку на роботу.

    Потім, забравши дітей, Аліна з Орисею поспішили до своїх домівок.

   Орися зайшла до будинку крадькома, озираючись навсібіч. На щастя, Дем'яна ніде не було. Увійшовши до оселі, вона замкнула двері на новий замок і полегшено зітхнула. Завтра в неї мала відбутися чергова зустріч з адвокатом, тож вона розповість йому про свої нові неприємності й запитає, як їй краще діяти.

     Аліна цієї ночі довго не могла заснути. Вона дивилася в стелю і час від часу брала до рук телефон, але повідомлення, надіслане Сергію, так і залишалося непрочитаним.