37.

   У вас дуже затишне гніздечко! Скрізь відчувається турботлива жіноча рука! — похвалив Петро Наталю, розглядаючи її невеличку квартиру.

— Ну, квартира маленька, але нам із Софійкою вистачає, — відповіла Наталя.

— Так, головне не площа, а затишок. Ну що, Софійко, де будемо ставити кухню?

    Тим часом Софійка, забувши про конкуренцію та неприязнь до Євгенка, показувала йому свої іграшки. Та, пригадавши, для чого сюди прийшов Петро, швидко покинула це заняття й почала шукати місце для нової іграшки.

— Ну, ви тут встановлюйте, а я піду на кухню робити чай! — вирішила Наталя.

    Не минуло й пів години, як діти вже разом гралися новою кухнею, а Петро та Наталя пили запашний чай на невеличкій затишній кухні.

— Наталю, у вас дуже смачний чай! — знову похвалив її Петро.

— Дякую. Та це звичайний чай, куплений у супермаркеті.

— Може, й так. Але, напевно, ви його заварили якось по-особливому?

— Також ні, — трохи здивовано відповіла Наталя.

— Ну, не знаю чому, але чай у вас смачний! Та я хочу сказати інше. Наталю, ви мені дуже подобаєтеся як жінка. Послухайте, а може, ми перейдемо на «ти»?

— Ну, напевно, можна...

— О, це значно спростить наше спілкування! — зрадів Петро. — Так от, Наталю, ти мені дуже подобаєшся, і я б хотів продовжити наше спілкування. Як ти на це дивишся?

— Думаю, можна спробувати.

— Наталю, ти мене дуже потішила! Тоді відразу пропоную ще одне побачення, але цього разу без дітей. Я залишу Євгенка з моєю мамою, а ти, якщо хочеш, можеш Софійку теж там залишити.

— Дуже дякую за таку пропозицію, але ні. Я залишу Софійку в когось із подруг.

— Ну, справа твоя. Хоча моя мама дуже гарно доглядає за дітками.

— Не сумніваюся, та думаю, що так буде краще.

— Гаразд. То коли тобі вдасться піти на побачення? Можливо, вже завтра?

— Ні, завтра, мабуть, затримаюся на роботі...

— Гаразд, тоді післязавтра. Влаштовує?

— Думаю, що так.

— Що ж, тоді за мною вибір найкращого ресторану, а за тобою — гарний настрій! Домовилися?

— Домовилися, — погодилася Наталя.

У цей момент хтось подзвонив у двері. Наталя відразу поглянула на годинник.

— Ти когось чекаєш? — запитав Петро.

— Сестра мала заїхати з чоловіком, але трохи пізніше, — відповіла Наталя й пішла відчиняти двері, сподіваючись, що це ще не сестра.

   Та вона помилилася. Щойно Наталя відчинила двері, як до неї в обійми кинулася Оля.

— Сестричко, скільки часу ми не бачилися! А ти зовсім не змінилася — така ж красуня, як і раніше!

— Привіт, Олю! Ти ж мала приїхати трохи пізніше, — сказала Наталя.

    Вона вже ламала собі голову, як пояснити сестрі присутність Петра. Та й Софійка не мала жодного уявлення, що це за родичі раптом у них з'явилися.

— А ми закінчили свої справи раніше, тож вирішили відразу їхати. Якби тебе ще не було вдома, то зачекали б. Але ж ти вдома, тож можна зайти?

— Олю... я трохи зайнята, — почала Наталя.

— Настільки зайнята, що не дозволиш родичам зайти?

— Так, заходьте, — нарешті погодилася Наталя.

Сестра з чоловіком та донькою відразу увійшли.

— Привіт, Наталю. Гарно тут у тебе! — нарешті заговорив Максим.

— Дякую, — сухо відповіла Наталя.

— А це моя Ілона. Бач, як виросла. Красунею стала!

— Привіт, тітко Наталю! — привіталася донька Олі.

— Привіт, Ілонко. Так, стала справжньою красунею! — погодилася Наталя.

— Ну що ж, ми торт принесли. Показуй, де у тебе кухня?

   Сестра поводилася досить розкуто і, поки Наталя щось запитувала в племінниці, Оля вже сама зайшла на кухню.

— Ой, добрий день! Наталю, чому ж ти не сказала, що у тебе гості? — вигукнула Оля, побачивши Петра, який саме допивав чай.

— Добрий день. Ви, мабуть, сестра Наталі? А я — Петро, — ввічливо сказав чоловік, підводячись і простягаючи руку.

— Так. Мене звуть Оля, — сестра розпливлася в усмішці.

    У цей час до кухні зайшли й інші.

— Наталю, а ти нам не розповідала про Петра, — зауважила Оля.

— Так. Не було нагоди, — сухо відповіла Наталя. — Сідайте до столу, зараз поріжу торт і наллю чаю.

    Поки Наталя метушилася на кухні, Оля невпинно розповідала Петру, як рада нарешті побачитися із сестрою та ще й зустріти її в такій приємній компанії.

— Ми з дитинства були дуже близькі. Але так сталося, що Наталя вирішила поїхати з нашого міста, і тепер бачимося вкрай рідко. А мені так не вистачає нашого спілкування, — намагалася виглядати щирою Оля.

   Наталя ж чекала, коли сестра назве справжню причину свого приїзду, але при Петрові не хотіла про це питати. Вона сподівалася, що Петро скоро піде, та він не поспішав. Коли Наталя запитала, чи буде він ще чаю, той відповів, що дуже хоче ще чашечку такого смачного напою.

    Тим часом Оля не замовкала. Вона розповідала про себе, про своїх доньок, проте жодного разу не поцікавилася Софійкою.

— Моя Ілона дуже гарно склала тести, і ми вибрали для навчання заклад у Києві. Дуже хороший заклад, але виникли невеликі проблеми. Навчання починається вже з першого вересня, а гуртожиток ще на ремонті. Кажуть, що завершать його аж у жовтні. Тож на цей місяць студентам потрібно самостійно шукати житло. І я подумала, Наталю, що тобі буде приємно пожити з племінницею, яку ти так давно не бачила, та поспілкуватися з нею. Тим більше навчальний заклад зовсім недалеко звідси. Ми вже навіть деякі речі могли б залишити тут.