35.

   Вечеря теж була на свіжому повітрі. Проте надвечір стало дещо прохолодно, і Сергій завбачливо приніс пледи для Вікусі та Аліни. Віка, закутавшись у плед, жувала печене м’ясо й уже засинала.

— Донечко, ти втомилася? — запитала Аліна.

— Так. Хоцу спатки! — сонно мовила дівчинка.

— Я віднесу тебе, — Аліна підвелася й узяла донечку на руки.

— Може, я це зроблю? — запропонував Сергій.

— Дякую, Сергію, я впораюся, — відмовилася Аліна.

— Аліно... — Сергій легенько торкнувся її руки. — Коли вкладеш Вікусю, повертайся сюди...

— Якщо сама не засну, — відказала Аліна.

— Постарайся не заснути. Я буду чекати.

   Донечка після активного дня заснула дуже швидко. Аліна була впевнена, що вона міцно спатиме до самого ранку. Сама ж Аліна спати не хотіла. Але чомусь боялася повертатися до Сергія. Вона відчувала, що він хоче сказати їй щось важливе. Настільки важливе, що після цього їхні стосунки вже не будуть такими, як раніше.

  Деякий час Аліна просто сиділа біля ліжечка Віки й думала. Думки плуталися в голові, а по тілу пробігало легке тремтіння. Та раптом вона підвелася й рішуче пішла до Сергія.

  Надворі було свіжо, але не холодно. Десь удалині чулося гавкання собак, у траві сюркотіли коники, а в повітрі змішувалися запахи диму, вологи і троянд.

  Сергій самотньо сидів в альтанці. Перед ним на столі стояли фрукти, вино й два келихи. Обличчя його здавалося засмученим.

   Аліна тихенько підійшла.

— Сергію... — покликала вона.

  І раптом на його обличчі з’явилася щира, трохи сором’язлива усмішка. Він швидко підвівся, допоміг Аліні сісти за стіл, потім відкоркував вино й наповнив келихи.

— Аліно, я радий, що ти прийшла. І ще більше радий, що погодилася приїхати сюди.

— Мені тут дуже подобається. І Вікусі теж. Дякую, що запросив нас у таке прекрасне місце.

— Воно не було б таким прекрасним без вас.

— Сергію, не перебільшуй.

— Аліно, я хочу підняти цей келих за тебе. Ти прекрасна жінка, чудова мама і дуже мені подобаєшся.

— Сергію...

— Аліно, ти тремтиш. Я зараз принесу плед.

   Сергій уже хотів підвестися, але Аліна зупинила його.

— Не йди. Не потрібен мені плед, я просто... Сергію, мені дуже подобається це місце. Я хочу подякувати тобі за те, що ти привіз нас сюди.

— Послухай, Аліно... Я купив цю ділянку під забудову ще три роки тому, відразу після знайомства з тобою. Бо вже тоді, після нашої першої зустрічі, хотів бачити тебе господинею у своєму домі. Аліно, я будував цей дім для тебе. Для тебе, для твоєї... для нашої донечки та для багатьох наших майбутніх дітей.

  Сергій раптом підвівся й дістав щось із кишені. Ще мить — і він уже стояв перед Аліною на одному коліні, тримаючи в руках каблучку.

— Аліно, ти вийдеш за мене?

— Сергію... Я не... не сподівалася... не чекала...

   Аліна теж підвелася. На її очі навернулися сльози.

— Сергію, це дуже зворушливо, але, будь ласка, встань...

Сергій повільно підвівся й став навпроти Аліни так, що їхні погляди зустрілися.

— Це означає «ні»? — тихо запитав він.

Аліна обережно витерла непрохані сльозинки.

— Ти мене дуже розчулив. Мені вперше роблять пропозицію.

— Але ти не відповіла.

— Сергію, я не кажу тобі «ні». Але й сказати «так» поки що не можу.

— Але чому? Я й так чекав досить довго.

— Сергію, мені за кілька днів виповниться тридцять...

— Я це прекрасно знаю.

— А тобі лише двадцять вісім. І в мене є донька.

— І це я знаю. Невже ти вважаєш мене настільки несерйозним, що я міг не обдумати такого важливого рішення? Аліно, я кажу тобі, що будую для тебе і наших дітей дім, а ти говориш про різницю у віці в два роки? Як можна порівнювати такі речі?

— Сергію, вибач... Я піду.

  Сергій не став її затримувати. Аліна повільно вийшла з альтанки, а потім побігла до будинку. Сльози градом котилися по її обличчю. У кімнаті плакати не можна було. Тож вона пішла до ванної, стала під душ і дала волю сльозам.

  Наступного ранку їх ніхто не будив. Аліна швидко зібрала речі, замаскувала косметикою припухлі від сліз очі й намагалася усміхатися донечці. Вони поїхали додому на таксі, навіть не поснідавши.

  Із Сергієм вони так і не зустрілися. Можливо, він навмисно пішов раніше, щоб уникнути незручної розмови.

  Вони повернулися додому на таксі.

  А  в понеділок зранку на робочому столі Аліни лежала заява на звільнення.

 Спершу вона навіть не повірила власним очам. Перечитала документ двічі, потім утретє. Та підпис унизу не залишав жодних сумнівів.

 Сергій пішов.

 І лише тепер Аліна по-справжньому усвідомила, що втратила не лише свого юриста. Вона втратила друга. І, можливо, людину, яку кохала значно сильніше, ніж наважувалася собі зізнатися.