34.

     Поки Орися слухала з Арсенчиком казки перед сном, її подруга Аліна разом із донечкою вже вирушала за місто. Сергій, як і обіцяв, приїхав за ними о сьомій вечора. Пунктуальна Аліна вже чекала біля дверей із невеликою дорожньою сумкою.

— Речей для мене й Вікусі тут достатньо, а от продуктів ми майже не брали. Може, заїдемо дорогою в магазин? — запитала вона, простягаючи сумку Сергієві.

— Чим годувати моїх дівчаток — це виключно моя турбота! — усміхнувся він. — Дуже сподіваюся, що ви не розчаруєтеся.

— А молозиво буде? Бо ми з Мірабелою його дуже любимо! — поцікавилася Вікуся, міцно притискаючи до себе улюблену ляльку.

— Морозиво? Аякже без нього! Але є одна умова: перед морозивом треба з’їсти щось ситніше й корисніше.

— Кашу і суп? — насторожено перепитала дівчинка.

— Ну... про кашу й суп я якось не подумав.

— Ула! Добре, що не буде каші й супу! — зраділа Віка.

    Дорога зайняла майже дві години. Спершу вони виїхали з міста, якийсь час рухалися трасою, а потім звернули на бічну дорогу, що вела до дачного кооперативу. Дорогою Вікуся заснула. Аліна підтримувала донечку, щоб та ненароком не вдарилася уві сні.

    Їй було цікаво, куди саме везе їх Сергій, але вона не ставила зайвих запитань. Нарешті автомобіль зупинився біля високих воріт. Сергій вийшов, відімкнув їх ключем і заїхав на подвір’я.

     На вулиці вже сутеніло, тому Аліна не могла добре роздивитися місцевість.

— Я візьму Віку на руки, — сказав Сергій і, не чекаючи відповіді, обережно підхопив сонну дівчинку. — Ходімо до будинку.

    Аліна рушила слідом брукованою доріжкою, обабіч якої м’яко світилися садові ліхтарі. Незабаром вони підійшли до двоповерхового будинку. Сергій попросив її дістати ключі з кишені його куртки й відчинити двері.

    Усередині пахло новими меблями та свіжим ремонтом. Було видно, що будинок ще не до кінця облаштований, проте вже затишний і доглянутий.

— Це твій будинок чи ти його орендував? — нарешті поцікавилася Аліна.

— Завтра все розповім. А зараз ходімо, покажу вашу кімнату. Тобі потрібно відпочити.

    На другому поверсі він відчинив двері невеликої затишної кімнати з двома ліжками. Обережно поклав Віку на одне з них, а потім показав Аліні ванну кімнату.

— Влаштовуйтесь. А я швидко приготую нам щось поїсти.

— Ні, дякую. Ми з Вікою повечеряли перед поїздкою. Я тільки в душ — і спати, — втомлено відповіла Аліна.

— Гаразд. Тоді все завтра. Солодких снів!

    Сергій легко торкнувся губами її щоки. Аліна не відхилилась, але й ніяк не відповіла. Та Сергій нічого більше не сказав і тихо вийшов із кімнати.

    Вранці Аліну розбудила Віка.

— Мамо, час вставати! Ми ж на відпоцинок плиїхали, а ти спиш!

   Дівчинка стрибала біля ліжка й намагалася стягнути з матері ковдру.

— Вікусю... я так солодко спала, — сонно пробурмотіла Аліна.

— Досить спати! Післи дивитися, що тут є!

   Саме в цей момент у двері постукали.

— Ви вже прокинулися? Сніданок готовий! — почувся голос Сергія.

— Сергію, ми будемо за десять хвилин! — відгукнулася Аліна.

   Щойно вони почали спускатися сходами, як у ніздрі вдарив приємний аромат свіжої випічки. На кухонному столі стояли коробки з круасанами, сирниками та фруктовими тарталетками. Поруч красувалася велика тарілка з персиками, яблуками та виноградом, а в чашках парували гарячі напої.

— Доброго ранку! — привіталася Аліна.

— Доброго! — усміхнувся Сергій. — Одразу зізнаюся: це не я готував. Але я чесно обирав найсмачніше. Але надалі обіцяю виконувати роль вашого шеф-кухаря.

— Сергію... Це так несподівано й приємно. Я навіть не знаю, що сказати.

— Мозе, будемо їсти? — запропонувала Віка.

— Звісно! Сідайте швидше. Бо після сніданку на нас чекають альтанка, гойдалки, басейн і мангал, де ми готуватимемо обід та вечерю.

    Випічка однаково сподобалася і Аліні, і Вікусі. А потім Сергій повів їх оглядати подвір’я.

   Посеред двору виблискував чистий басейн. Поруч стояли шезлонги та дерев’яні гойдалки, які одразу привернули увагу Віки. Уздовж паркану пишно квітнули троянди, наповнюючи повітря ніжним ароматом. Молодий сад лише починав розростатися, проте на деяких гілках уже виднілися перші плоди.

    У затишному куточку розташувалася простора альтанка з великим столом, а поруч — мангал. Було помітно, що все тут ще перебуває в процесі облаштування, але в Аліни складалося враження, ніби хтось вкладає в це місце не лише гроші й працю, а й частинку власної душі.

    Сергій запропонував Аліні скупатися в басейні. Вона любила плавати, проте вагалася, чи зможе водночас наглядати за Вікусею.

— Вікусю я беру на себе, а ти плавай стільки, скільки захочеш, — запевнив її Сергій.

   Невдовзі Аліна й справді поринула у плавання. Лише час від часу кидала погляд у бік Сергія та Віки. Схоже, вони швидко знайшли спільну мову. Сергій бавився з дівчинкою на мілкій частині басейну, а Віка без упину сміялася й щось захоплено йому розповідала.

   Згодом вони розпалили мангал і взялися готувати обід. Цього разу Сергій усе робив сам: смажив м'ясо та овочі, стежачи, щоб нічого не підгоріло. Вікуся була в захваті від самої ідеї готувати їжу просто неба, а потім тут же її їсти. Вона без кінця повторювала, що нічого смачнішого ще не куштувала. А на десерт, як і обіцяв, Сергій пригостив усіх морозивом.