33.

    Ніч для Орисі була досить неспокійною. Вона часто прокидалася від жахіть, що переслідували її уві сні. А коли настав ранок, вирішила швидко підвестися, щоб спровадити Дем’яна, поки Арсенчик ще спить. Тихенько вийшовши з кімнати до вітальні, Орися побачила, що Дем’ян спить на дивані, навіть не роздягаючись. Вона вирішила, що це навіть на краще — так буде легше й швидше випровадити його з дому.

— Дем’яне, вставай! Дем’яне! — голосно промовила Орися.

     Він не прокидався. Орися аж позаздрила його міцному сну. Вона підійшла ближче й постукала його по плечу.

— Дем’яне!

— Ох, як приємно, коли будить дружина... — пробурмотів він.

— Дем’яне, я вже не дружина тобі. Вставай і йди!

— А чому це ти мені вже не дружина? Я на розлучення не погоджувався!

— Де ти був усі ці чотири роки, коли так був нам потрібен? Ти поїхав і навіть не телефонував, щоб поцікавитися, як ми. А нам було важко. Дуже важко! Але ми впоралися без тебе. Навчилися жити без тебе й більше тебе не потребуємо!

— Орисю, важко було не тільки вам, а й мені! — Дем’ян підвівся з дивана й сів у крісло. — Ти думаєш, мені було легко в чужій країні? Чи думаєш, що мені хтось допомагав? Спочатку я був там на практиці як студент. Потім захистився, і довелося шукати роботу. Я багато працював, змінив багато місць, хотів добре заробити й привезти гроші вам. Але, на жаль, не вдалося. Тому після всіх цих років я вирішив повернутися додому.

— Дем’яне, а ти думав, що всі ці роки твоєму синові потрібно було щось їсти, у щось вдягатися та ще багато чого? Чи ти думав, що він чекатиме, поки ти, можливо, щось заробиш?

— У нього була ти!

— Була, є і буду! Мати, яка крутиться, щоб заробити копійку, бо знає, що дитина хоче їсти щодня. Я почала заробляти, коли Арсенові не було ще й року, бо тих виплат, які отримувала, було надто мало. До речі, ти теж міг займатися перекладами чи чимось схожим і хоч щось заробляти.

— Я хотів заробити більше, ніж заробляють на перекладах...

— Заробив? Де ж твої великі гроші?

— Орисю, я був у чужій країні...

— Я тебе туди не відправляла. А ти залишив мене саму з тримісячною дитиною на руках!

— У тебе ще були батьки й бабуся!

— У тебе теж є батьки, отож і їдь до них! А нам з Арсеном і без тебе добре!

— А я так не думаю. Хлопчикові потрібен батько!

Орися вже хотіла щось відповісти Дем’янові, як раптом із своєї кімнати вийшов заспаний Арсен.

— Мамо! — сонно мовив він. — Що, тато у нас залишиться?

— Ні, синку, цей дядя вже йде! — швидко відповіла Орися й пильно поглянула в очі Дем’янові, сподіваючись, що він зрозуміє те, що вона хотіла сказати без слів.

— Синку, тато йде, але скоро повернеться! — Дем’ян підійшов до Арсена й погладив його по голівці.

— Ти йдес на лоботу? — спитав Арсен.

— Так, синку, на роботу! — відповів Дем’ян.

— Ти залобиш глоші й купис мені великого мотоцикла?

— Великого мотоцикла? Так, звісно, куплю! — пообіцяв Дем’ян.

— Пішли, Дем’яне, я тебе проведу! — Орися подала Дем’янові сумку, і йому нічого не залишалося, як піти з нею до дверей.

Орися відчинила двері й указала на вихід.

— І не здумай приходити знову! — наказала вона.

— На жаль, крихітко, змушений тебе засмутити: тут живе хлопчик, батьком якого я офіційно є, і маю повне право на спілкування з ним. Тому обіцяти не приходити не можу!

  Та Орися не стала його слухати й зачинила двері, щойно він переступив поріг.

   Вона повернулася до Арсена й почала готувати йому сніданок. Хлопчик знову розпитував про тата, а Орися не знала, що йому відповісти. Чи переконувати його в тому, що це не тато, а чужий дядько, чи все-таки сказати правду? Вона боялася, що якщо справа дійде до судових розглядів, її можуть звинуватити в тому, що вона забороняла батькові бачитися з дитиною та приховувала від хлопчика правду.

   Орися дуже хотіла якнайшвидше піти на роботу й поговорити про це з Аліною та Наталею. Але була ще одна важлива справа, через яку вона попросила Аліну знайти їй заміну на ранок.

   Згодом Орися викликала майстра, який мав замінити замки у дверях, адже те, що Дем’ян може будь-якої миті сюди зайти, дуже лякало її.

   Лише коли замки були замінені, Орися спокійно разом з Арсенчиком пішла на роботу. Та, на жаль, за весь день їй так і не вдалося поговорити з подругами. Чомусь усі були надто зайняті, та й через те, що була п’ятниця, день виявився коротшим, ніж зазвичай. Батьки швидко розібрали своїх діток, а викладачі й вихователі розійшлися слідом за ними.

   Орися поверталася додому, боячись, що Дем’ян знову чекатиме під дверима. На її щастя, його там не було. Вона з сином зайшла у дім й відразу замкнулася зсередини. Тепер їй було страшно навіть кудись виходити.

   Трохи згодом вона зателефонувала бабусі. Бабуся розповіла, що дідусь сьогодні почувається не дуже добре, але якщо його стан покращиться, то вони скоро приїдуть до них. Адже Аліна запросила їх на свій день народження, і вони пообіцяли бути.

   Орисю дуже потішила ця новина, але розповідати про Дем’яна вона не стала. Вирішила, що бабуся і так хвилюється через дідуся, а тут вона ще й своїми проблемами її засмутить.

  Побажавши дідусеві швидкого одужання, Орися попрощалася з бабусею. Повечерявши, вона запропонувала Арсенчикові лягти в ліжко й послухати аудіоказки. Хлопчик погодився, бо це заняття йому дуже подобалося. Орися раділа цьому, адже насправді хотіла, щоб у їхніх вікнах не горіло світло. Якщо Дем’ян прийде, то подумає, що їх немає вдома.