31.

Орися повернулася на роботу раніше за подруг. До заняття, яке вона мала проводити, залишалося ще майже пів години. Інших справ дівчина не мала й нарешті вирішила зробити те, що планувала вже давно. Орися знайшла серед десятка яскравих візиток одну досить непримітну — візитку адвоката із сімейних справ. Не телефонувала, а написала повідомлення, у якому попросила надати їй консультацію. Відповідь прийшла миттєво — адвокат міг прийняти її сьогодні о вісімнадцятій тридцять. Орисю цей час влаштовував, лише потрібно було з кимось залишити Арсена. Але тут їй допоможуть або Наталя, або Аліна. Тому Орися написала адвокату, що приїде. А потім відклала телефон і важко зітхнула — десь у глибині душі вона все ще сподівалася, що вони з Дем’яном житимуть однією дружною сім’єю.

А потім майже одночасно повернулися Аліна та Наталя.

— Ну, розповідайте! — звернулася до обох Орися.

— Я не маю що розповідати, просто зустрічалася з нашим юристом! — швидко відказала Аліна.

— Із Сергієм? — перепитала Наталя.

— Так, іншого в нас немає.

— А хіба нам потрібен інший? Він чудово справляється зі своїми обов’язками. І до того ж по вуха закоханий у нашу Аліну! — підбила підсумок Наталя.

— Не вигадуй, Наталю. Краще скажи, де ти була? — перевела тему Аліна.

— Я? Та я просто… Тато одного з учнів хотів поговорити…

— То ви з ним говорили про його сина? — спитала Орися.

— Ну, не тільки…

— Ой, дівчата… Одна ховається за справами, інша — за дітьми, а ви спробуйте просто зосередитися на собі! — порадила Орися.

— Так і зробимо, Орисю! Але й ти не забувай про себе! — наголосила Аліна.

— Не забуду! Зможете сьогодні на годинку приглянути за Арсеном?

— Звісно, у тебе зустріч? — спитала Наталя.

— Так, зустріч з адвокатом! — відповіла Орися.

— Ну нарешті! — з полегшенням зітхнула Аліна. — А знаєш що, Орисю? Ти їдь до адвоката, а ми з Наталею та дітьми поїдемо до мене, візьмемо пляшечку чогось смачного, а потім ти приєднаєшся до нас, і ми разом відсвяткуємо початок твого нового життя!

— О! З радістю підтримаю! — погодилася Наталя. — Давненько ми вже так не збиралися!

— Так, це буде невеличка репетиція перед святом — ви ж пам’ятаєте, у цей четвер у мене ювілей!

— Ображаєш, хіба ми можемо таке забути! — усміхнулася Наталя.

— У тебе буде багато гостей? — спитала Орися.

— Ні, лише найближчі: ми, наші діти, мої батьки та бабуся й дідусь Орисі, адже ці люди за останні роки стали для мене теж близькими.

— Дякую, Аліно, за бабусю з дідусем. Хоча я й не знала, що вони приїдуть, — зізналася Орися.

— А я їх лише вчора ввечері запросила, і тільки сьогодні вони сказали, що приїдуть!

— Ну, а Сергія не плануєш запросити? Хоча б як колегу? — спитала Наталя.

— Для колег я зроблю невеличкий фуршет після роботи.

— Ну, але ж Сергій трішки більше, ніж колега? — перепитала Орися.

— Наразі він просто колега, — підбила підсумок Аліна. — Піду погляну, чи дітки вже готові приступати до занять.

Сказавши це, Аліна негайно покинула кабінет.

Рівно в призначений час Орисю прийняв адвокат. Зустріч пройшла швидко й по суті. Він пообіцяв уже наступного дня «запустити» процес розлучення.

— Якщо ваш чоловік ігноруватиме засідання, суд усе одно зможе розглянути справу. А зважаючи на те, що він за кордоном, навряд чи захоче займатися цим особисто. Тому розлучення, швидше за все, оформлять без зайвих проблем

Орися подякувала адвокату й покинула його кабінет. Вона не знала, чи радіти цьому, чи ні. Якось на душі було неприємно. Добре, що вони домовилися з подругами зустрітися в Аліни вдома. Орися загнала авто на стоянку, купила дорогою смаколиків і поспішила до Аліни. Там уже з кухні тягнувся приємний запах домашніх страв.

— І коли ви вже встигли? — спитала Орися, віддаючи дітям смаколики.

— Та ми нашвидкуруч! — пояснила Наталя.

— Сідай швидше й розповідай: ти написала заяву? — поцікавилася Аліна.

— Так, завтра адвокат направить її до суду.

— І правильно, це треба було давно зробити. Ти молода, знайдеш когось, хто буде тебе цінувати, — сказала Аліна й відкоркувала пляшку вина, а потім розлила його по бокалах.

Вино було смачне й приємним теплом розходилося по тілу. Діти бавилися в сусідній кімнаті, а мами дозволили собі трохи поговорити. Зрозуміло, що в таких випадках хочеться розповісти щось дуже особисте.

— А знаєте, він був моїм першим коханням! — почала Орися. — Першим і єдиним. Так, Борис мені теж подобався, але це зовсім інше. А Дем’ян… Розумію, що він ще той негідник, а серце все одно зітхає. Можливо, я, як і моя бабуся, однолюб?

— Ну, Дем’ян і мізинця не вартий твого дідуся! — заперечила Аліна.

— Не вартий. Але що поробиш, якщо я така дурна, що не можу розлюбити цього Дем’яна?

— Не кажи так, Орисю! — заперечила їй Наталя. — Я не краща, хоч у моєму віці вже й не мала б робити таких помилок. Батько Софійки теж моя перша любов, ще зі студентських років. Він ще гірший за Дем’яна, а я й досі не можу його забути.

— Та ти що? — здивувалася Орися.

— Так. І сьогодні на тій зустрічі в піцерії дивлюся на Петра й розумію, що він непогана людина, а я все одно порівнюю його з цим негідником Тарасом.

— Як я тебе розумію! — погодилася Орися.

— А ти, Аліно, розумієш чи думаєш, що ми з Орисею дурненькі? — спитала Наталя.

— Може, я вас і здивую, але в мене така ж проблема!

— Тобто? — перепитала Орися.

— Я вже думала, що й справді змогла забути Назара, та недавно зустріла його. Він змінився… Та я, власне, не про це, а про те, що після тієї зустрічі знову почала думати про нього.

— Жах! Дівчата, з нами точно щось не так, — підсумувала Орися.