29.

      Орися зайшла в затишне кафе неподалік від їхнього закладу, вибрала столик у найтихішому куточку й замовила каву з тістечком. Запашна кава дуже швидко з’явилася на її столику, а шоколадне тістечко так і манило відкусити шматочок. Але в Орисі чомусь пропав апетит. Ні, вона не була ані занудою, ані заздрісною й щиро раділа за подруг, але на душі було сумно. Сумно, бо їй лише двадцять два, і саме зараз життя мало б бути напрочуд яскравим, а в неї воно майже сіре.

          Звісно, були й яскраві смужки. Наприклад, Арсен — без нього Орися вже не уявляла свого життя. Як і без подруг, їхніх доньок, бабусі та дідуся. А от без батьків… Їхнє життя спокійно тривало без неї, а її — без них. За ці чотири роки вона бачила батька лише кілька разів, а маму — один.

     Батько якось приходив на прохання бабусі — вона хотіла познайомити його з дідусем. І справді познайомила, але знайомство закінчилося нічим. Тато прийшов сам, без дружини. Сухо потиснув руку своєму батькові, беземоційно вислухав розповідь бабусі про їхнє знайомство, кинув:
— Зрозуміло, але я мушу йти! — і вже справді збирався йти.

— А з онуком ти не хочеш познайомитися? — зупинила тоді його бабуся.

— Іншим разом, поспішаю!

Але саме в ту мить Орися увійшла до кімнати з однорічним малюком на руках.

— Привіт, тату… — сказала вона.

— А, привіт. Але я вже йду.

— Та ти подивися, який у тебе гарний онук! — мовила бабуся.

— Ага, гарний, — погодився батько Орисі й швидко пішов.

        Того дня Орися дуже засмутилася, та з часом зрозуміла, що тут нічого не вдієш, і почала звикати. Коли приїжджала бабуся, батько іноді заходив, але поводився так само холодно й жодного разу не взяв Арсена на руки.

        Інша справа дідусь — він тільки й шукав нагоди, щоб узяти малого на руки. Любив бавитися з ним, розповідати казки та історії зі свого життя. Орися часто гостювала в них, та й вони нерідко приїжджали до неї. Тож спілкування між прадідусем і правнуком було достатньо тісним. І зовсім недавно, коли вихователька запитала діток, хто їхній герой, Арсен із гордістю відповів:

— Мій пладід Арсен! Його звати, як мене!

А й справді, кого ще він міг назвати? Батько й дідусь були зовсім незнайомими для хлопчика. Власне, як і бабуся — мама Орисі.

З матір’ю вони також зустрілися в бабусиній квартирі, точніше вже Орисиній. Тоді в гостях теж була бабуся, і мама прийшла саме до неї. Їй потрібно було забрати якийсь документ, який вона давно шукала, а бабуся випадково знайшла його у своїй шафі. Орися, не знаючи, що це матір, пішла відчиняти двері.

— Бабуся вдома? — не привітавшись, запитала жінка в доньки, якої не бачила кілька років.

— Так, зараз…

— Поклич, я тут зачекаю.

Коли бабуся принесла документ, матір схопила його й одразу пішла.

— Не зважай, Орисю. Хоча знаю, як це боляче, — сказала тоді бабуся й пригорнула до себе дівчину.

      Затишні бабусині обійми дуже допомогли тоді Орисі. І зараз їх їй теж не вистачало. Шкода, що тепер їх із бабусею розділяють сотні кілометрів.

     Орися зітхнула, відпила трохи кави, скуштувала тістечко, але настрій не покращився. Подруги, мабуть, зараз зі своїми кавалерами, а вона сидить тут наодинці зі своїми думками.

     Хоча й вона не так давно ходила на побачення. Але… Орисі було неприємно згадувати стосунки з Борисом, точніше — те, як вони закінчилися.

      А закінчилися вони, ледь розпочавшись.

      Орися вже почала звикати до побачень із Борисом. Він кликав її в кіно, гуляти в парку, на морозиво — і вона погоджувалась, але ненадовго. Коли Борис допитувався, чому в Орисі постійно немає часу, дівчина відповідала, що має багато справ.

      Згодом вона вступила до того ж навчального закладу, де навчався Борис, тільки на заочне відділення. Коли хлопець запитав, чому саме на заочне, Орися відповіла, що влаштувалася на роботу й не має можливості щодня ходити на пари. Така відповідь його влаштувала, і вони продовжували час від часу зустрічатися.

     Борис також запрошував Орисю на студентські вечірки, але тут дівчина вперто відмовлялася. Не могла ж вона залишити самого синочка й піти на танці до півночі? Хоча дуже хотілося. Допомогли подруги.

      Після чергової спроби Бориса вмовити Орисю піти на дискотеку Аліна й Наталя серйозно взялися за подругу. Наталя приїхала до Орисі з донькою й залишилася ночувати, доглядаючи і її сина. Аліна ж забрала Орисю до себе, підібрала їй одяг для дискотеки, допомогла зробити зачіску та макіяж.

       Тож Орися з’явилася на дискотеці разом із Борисом дуже ефектно. Вечірка проходила саме в тому закладі, де вони навчалися. І саме там Орися несподівано зустріла свою давню подругу Світланку. Та сиділа за барною стійкою й пила черговий коктейль.

— О! Які люди! Гарно виглядаєш, Орисю! — вигукнула Світлана, щойно побачила знайомих.

      Орися відразу помітила, що дівчина вже далеко не твереза.

— Дякую. Ти теж майже не змінилася, — відповіла Орися й хотіла якнайшвидше відійти. — Борисе, ходімо танцювати!

— О, то ти вже з Борисом? А я ще в школі помічала, що ти йому подобаєшся! А я от шукаю свого хлопця, не зустрічали його? — запитала Світлана.

— Ні, — коротко відповіла Орися й уже хотіла рушити далі, коли раптом почула: — А дитина твоя де? Тільки не кажи, що Дем’ян доглядає синочка, поки його дружинонька тут розгулює!

        Орися зробила вигляд, що не чує її. Вони з Борисом справді пішли танцювати. Але після дискотеки почався «допит».

— Про що це говорила Світлана?..

— Не зважай. Ти ж бачив, що вона п’яна.

— Але я хотів би зрозуміти, про яку дитину вона говорила і чиєю дружиною тебе назвала.