28.

    Після заняття Орисі ніяк не вдавалося відправити своїх жвавих учнів на денний сон. А коли няні все ж таки вдалося це зробити, у класі запанувала незвична тиша. Та Орися не стала тут затримуватись — лише відчинила вікно для провітрювання перед тим, як розпочнеться вологе прибирання. Сама ж поспішила шукати подруг, адже вчора вони домовлялися разом піти обідати в улюблене кафе. Наталю вона зустріла в кабінеті для вихователів: та стояла перед дзеркалом і поправляла макіяж.

— Хочеш комусь сподобатись? — поставила Орися зовсім невинне запитання, а Наталя аж здригнулась.

— Ах, Орисю, вмієш налякати… — трохи шаріючись, сказала Наталя.

— Вибач, не хотіла! То що, хтось є конкретний чи для всіх «красу наводиш»?

— Ну-у, жінка має бути красивою завжди!

— Так, бо хтозна-коли може з’явитися той принц на білому коні! — пожартувала Орися, і обидві засміялися. Дівчата давно навчилися розуміти жарти одна одної й ніколи через це не ображалися. Кожна з них знала: якщо раптом буде потрібна допомога, подруги відгукнуться першими.

— Ти що, прокатати вас сьогодні моєю автівочкою чи підемо пішки? — спитала Орися, коли Наталя відійшла від дзеркала.

— Ой, Орисю, а я й забула, що ми домовлялись про кафе! Вибач, маю інші плани. Йдіть з Аліною вдвох.

— То на кого ти нас проміняла?

— Орисю, не ображайся. Все вийшло спонтанно, я й подумати як слід не встигла.

— А хто ображається? Але думати все-таки треба, бо ж потім боком виходять ці спонтанні рішення! То що, зізнаєшся, куди йдеш?

— Ай, Орисю... Це просто звичайна зустріч.

— Ну так, зазвичай усе починається зі звичайних зустрічей. Добре, подруго, біжи! І нехай тобі пощастить. Якщо схочеш затриматись — дай знати, ми з Аліною прикриємо!

Наталя кивнула й побігла, а Орися пішла до кабінету Аліни. І ця теж стояла перед дзеркалом.

— Що, теж на побачення? — спитала Орися.

— Чому на побачення? І чому «теж»? — здивувалась Аліна.

— От щойно одну подругу відправила на побачення, зараз ще й друга піде, а я залишуся без улюбленої піци.

— Ой, Орисю, вибач, я забула, що ми домовлялись…

— Та не страшно. Наталя теж забула й уже побігла на побачення з таємничим принцом.

— Справді? Якби ж то тільки в неї все склалося добре…

— Та мало б уже… Скільки ж вона буде страждати? Та й тобі також це потрібно!

— І тобі!

— Мені? Та я взагалі-то одружена.

— Ага, на папері, бо ніяк не можеш наважитись…

— Аліно, не починай! Ти ж поспішаєш на побачення!

— Та яке побачення? Радше ділова зустріч.

— Нічого, все може змінитися. Біжи!

— Біжу! А ти подумай про те, що я сказала. Збери вже ті документи й розлучися. А тоді спокійно бігатимеш на побачення, а не навпаки! Зрозуміла?!

— Та зрозуміла… — зітхнувши, мовила Орися.

     Вони разом вийшли з кабінету Аліни. Та швидко побігла до виходу, а Орися повернулася в кабінет для вихователів. Там уже за невеличким столиком двоє виховательок пили чай. Вони запропонували й Орисі, та дівчина відмовилась. Вирішила вийти прогулятися наодинці.