26.

   Аліна пила ранкову каву й дивилася у вікно. Там зірвався вітер і почав струшувати з дерев перші пожовклі листочки. Кілька митей Аліна спостерігала за маленьким золотистим листочком, що летів униз, та ніяк не падав. Щойно вітер дмухав сильніше — листочок знову здіймався вгору й кружляв у повітрі. Кружляв, танцював, крутився, ніби намагався хоч трішки продовжити свій політ. «Він, як я, — промайнула думка в Аліни. — Крутиться, щоб вижити».

    Та вона все ж трохи перебільшила з цим порівнянням. Так, Аліна багато працювала і працює зараз, але має від цього чудовий результат. Її центр дитячого розвитку «Джерельце знань» дуже розширився: наразі там займаються кілька сотень діток. Крім того, вони відкрили приватний садочок і два філіали: один — в іншому районі столиці, інший, зовсім невеличкий, — у рідному місті Аліни, де всім керують батьки дівчини. Звісно, Аліна розширила штат, винайняла більше й просторіше приміщення, але її незмінними помічницями все одно залишилися Орися та Наталя. Центр процвітав, і кожна з дівчат отримувала хорошу платню за свою роботу. Так, Аліна вже давно забула слово «економія». Вони з донечкою могли дозволити собі те, що іншим здавалося розкішшю. Але… Аліні бракувало  ще чогось  .

    Аліна відпила трохи охолодженої кави. Напій здався їй не надто смачним, і настрій від цього не покращився. Вона поглянула на годинник — через двадцять хвилин потрібно будити Віку, збирати її на заняття, самій готуватися на роботу… Робота, дім, іноді посиденьки з подругами — і все… А часом так хочеться чогось «не за планом».

    І тут раптом засвітився екран телефону. Аліна відкрила повідомлення. «Я вже повернувся. На роботі сьогодні не буду — втомився з дороги. Але пропоную зустрітися в обід. Знаю гарне місце, де чудово готують. Чекаю на зустріч!» Ну ось і воно — те саме «не за планом». Сергій.

    Аліна зітхнула. Ох, уже цей Сергій! Він так старанно намагається їй сподобатися. Хороший хлопець. До того ж працює в неї юристом. І ще — молодший за Аліну на два роки. Чи розглядала вона його як потенційного нареченого? Якби її про це запитали, то відповіла б, що ні. Але ж не просто так вона свого часу поцікавилася його віком.

    Аліна чудово пам’ятала їхню першу зустріч. Минуло вже майже два роки відтоді. Центр Аліни розширювався, і їй потрібен був власний юрист, адже самій вести всю документацію ставало дедалі важче. Пошуки тривали кілька місяців. І ось на порозі її кабінету з’явився він — молодий, амбітний, але з теплою дружньою усмішкою, яка й причарувала сувору директорку.

— Хух… А я вже злякався, що ви мені відмовите! — зізнався Сергій, коли Аліна пообіцяла взяти його на роботу. — Ви так суворо виглядаєте у своєму костюмі…

— Суворо?

— Так, наче вчителька зі школи… Ну… дуже симпатична вчителька!

— Юначе, ви поводитеся занадто розкуто, а я ще можу передумати…

— Ні, будь ласка, залиште мене, і я вас не розчарую!

— Ну добре. Коли зможете приступити до своїх обов’язків?

— Та хоч зараз…

— Що ж, тоді скажу своєму секретарю, щоб ознайомив вас із деякими документами. Решту розповім пізніше.

— Добре, я готовий. Але… маю ще одне прохання…

— Слухаю.

— Ми з вами приблизно одного віку, тож прошу, не звертайтеся до мене «юначе». Можна просто — Сергій.

— Гаразд. Тоді й ви звертайтеся до мене на ім’я.

— Як скажете, Аліно… — погодився Сергій і вийшов із кабінету, а хвилин за сорок повернувся знову.

— Аліно, вибачте, маю до вас ще одне прохання.

— Кажіть.

— Розумієте, я так хвилювався перед цією співбесідою, що прийшов під двері вашого центру ще о сьомій ранку. І зараз… дуже хочу їсти. Можна мені піти на невеличку перерву? Бо шлунок просто не дає працювати.

— Гаразд, ідіть.

— Але є ще одне питання…

— Сергію…

— Вибачте, я хочу, щоб ви склали мені компанію! — Сергій помітив, що Аліна збирається щось відповісти, і швидко додав: — Звісно, я пригощаю!

      Аліна й сама тоді не розуміла, чому погодилася. Було щось особливе в тому хлопцеві, і їй захотілося дізнатися про нього більше.

     Кілька років тому Сергій закінчив юридичний факультет, спробував працювати на кількох невеликих підприємствах, але, дізнавшись про вакансію в Аліни, одразу прийшов із резюме. Сергій був корінним киянином і жив із батьками у трикімнатній квартирі.

    Аліна не пошкодувала, що взяла його на роботу. Сергій чудово справлявся зі своїми обов’язками юриста… та ще й умів покращити їй настрій, коли вона цього найбільше потребувала. Але за весь цей час вони залишалися лише друзями. Можливо, трохи більше, — і на тому все закінчувалося. Якось так склалося, що Аліна постійно тримала між ними певну дистанцію.

     І ось зараз вона вже знала, що піде з ним у те кафе… Чомусь не могла відмовити Сергію. Але чи справді їй цього хотілося?

      Після тієї зустрічі Назар ніяк не йшов у неї з голови. Аліна постійно думала про нього і про те, чи може якось йому допомогти. Вона не відчувала своєї вини в тому, що сталося з Назаром, але все одно хотіла підтримати його.