25.

       Відразу після того, як розповіла подругам про свою ідею, Аліна взялась до справи. Уже наступного дня склала детальний план витрат, розписала приблизний бюджет і навіть окремо занотувала можливі ризики. Як економістка, вона звикла все прораховувати наперед, тому чудово розуміла: самого бажання для відкриття дитячого центру недостатньо. В першу чергу почала шукати приміщення. Багато варіантів довелось відкинути. Одне приміщення було надто темним, інше — без опалення, третє потребувало такого ремонту, що грошей точно б не вистачило. І ось нарешті Аліна натрапила на невелике приміщення на першому поверсі старої будівлі. Колись там був магазин. Усередині пахло пилом, стіни були подряпані, а на підлозі виднілись сліди від старих стелажів. Приміщення було скромним — кілька кімнат.— Зате тут багато світла, — відмітила власниця.

       Аліна задумалась.  Обвела поглядом кімнату й уже уявила кольорові столики, полички з книжками та дитячий сміх.

        Аліна погодилась. Але труднощі лише починалась. Потрібно було оформити документи, зареєструвати діяльність, укласти договір оренди, розібратись із дозволами та вимогами для роботи з дітьми. Аліна годинами сиділи над паперами й телефонували у різні установи, майже не бачачи власної дитини. Але вона знала – робить це все заради неї.

Ремонт робили з дівчатами. Поки одна сиділа з трьома дітьми, двоє - власноруч фарбували стіни у світлі кольори, збирали меблі, мили вікна й клеїли навчальні картинки. Іноді, поки мами працювали, діти повзали по килиму між коробками й засинали просто на пледах.

А потім стало ще складніше: потрібно було узгодити питання пожежної безпеки, підготувати санітарні документи, знайти правильні коди діяльності й навіть перевірити, чи відповідає туалет вимогам для перебування дітей.

       Але, як і запланувала Аліна, центр відкрився відразу після Нового року. Перед цим Аліна роз: розділила обов’язки кожної із них. На себе взяла фінанси, документи, запис дітей та організацію роботи центру. Наталя мала проводити заняття з раннього розвитку, творчість і підготовку до школи. Соломія – англійську для малюків у формі гри — із піснями, картками та веселими руханками.

Така робота подобалась всім трьом, крім того у них була можливість доглядати і за власними дітками. Проте клієнтів спочатку було зовсім небагато. Інколи за день приходило лише двоє дітей. Інколи — жодної. Аліна щовечора рахувала витрати й розуміла, що грошей надовго не вистачить.

— Люди просто про нас не знають, — задумливо сказала Орися

      На дорогу рекламу коштів не було. Тому подруги вирішили зробити ставку на щирість.

      Вони сфотографувались разом зі своїми дітьми просто у центрі. Без фотостудій і дорогих образів. На одному фото Наталя читала казку, поруч сиділа її донечка. На іншому Орися гралась із сином англійською мовою. Аліна тримала на руках свою малечу й усміхалась втомленою, але щасливою усмішкою.

      Під фотографіями написали:

      «Ми створили цей центр як мами. Тому знаємо, наскільки важливо, щоб дитину оточували турбота, тепло й любов».

      Рекламу розмістили у соціальних мережах. Після реклами перші дзвінки були обережними. Але кожен новий запис додавав упевненості. Батьки приходили «подивитись», залишали дітей «на пробу» і часто вже не йшли до інших центрів.

Кімнати центру наповнилась рухом і дитячими голосами.

Наталя проводила заняття з раннього розвитку — через гру, кольори, прості завдання і казки. Вона вміла заспокоїти навіть найнепосидючіших малюків і знайти до кожного свій ключ.

Орися перетворювала англійську на гру: пісеньки, рухи, картки, короткі фрази, які діти повторювали, навіть не помічаючи, що навчаються.

Аліна тримала все разом — записи, оплату, спілкування з батьками, закупівлі й нескінченні дрібні питання, без яких жоден центр не може працювати.

         І вже через кілька місяців їхній центр дитячого розвитку «Джерельце знань» приносив хоч і невеликі, але прибутки.